— Сідалковський! — Єва вигукнула тоном матусі Карапет.— Ви дуже грамотний?!
— Ви мене питаєте чи стверджуєте?
— І друге, і перше!
— Я так і думав, Єво. У вас ніколи не буває твердих переконань.
— А у вас, Сідалковський?
— У мене теж. Особливо в ці хвилини, коли я не знаю, подобаєтесь ви мені чи ні.
— Єва подобається всім. Ви це знаєте, Сідалковський, чи ні? Ви знаєте, що робилося в квартирі Адама, коли я їхала до вас? Мені Адам знову сподобався. Він став справжнім мужчиною. Він мене, Сідалковський, бив. Єва так сміялася. Ви ніколи не бачили такого Адама? Я не бачила теж ніколи! Він на Єву розлютився! Чи не так, Сідалковський? — Єва одягла сукенку і присунулася ближче до багаття.— Він так лютував, що Єва почала боятися. Адам простягав до Єви руки, але досягав тільки до її кулонів і сережок, подарованих Єві Бобом. Ви Боба знаєте, Сідалковський? А що я казала Адаму? Єва казала йому: "Мадам Баронецький, що ви чините?" Ви ж його у "Фіндіпоші" так прозиваєте? Єва знає, Адам їй розповідав.
Сідалковський дивився на неї й мовчав. Єва йому подобалася, але коли мовчала. Вона була красунею на всі смаки. Такі жінки рідко стають гарними дружинами. Вони не створені для цього. Бо впевнені, що кохати — це робити одне одному приємне. Тільки на цьому тримається кохання. А де приємне кінчається, там кінчається любов.
Сідалковський усе це розумів. Не розумів тільки, чого вона приїхала сюди.
Грак приготував чаю і приніс з "Мегацети" сидіння.
— Ви далеко підете, Грак, якщо вас не зупинять! — це була не зовсім вдала репліка Сідалковського, яка не сподобалася навіть Граку.— Сьогодні я вам раджу це зробити, але не далі куреня діда Трифона.
Грак зрозумів натяк, як студенти-відмінники підказку, і швидко зорієнтувався в обстановці.
— Для чого ви приїхали, Єво? — поцікавився Сідалковський.
— А ви не раді?
— Ну, як вам сказати...— Він узявся патиком підгортати жар.
Єва присунулася ближче:
— Я весь час думала про вас, Євграф. Я не можу без вас. Ви — не Адам. Ви — бог. Мій бог.
— Менше пафосу, Єво. А то я не витримаю й розплачусь.
Проте таке порівняння Сідалковському сподобалося. Він пом'якшав і подобрішав, вдячно обійняв її за плечі. Єва в ту ж мить припала до його грудей і обвила руками його шию так, що Сідалковський вперше за вечір відчув, що в повітрі парко, а над річкою й справді висить густий і теплий, як парне молоко, туман.
— Я вас кохаю, Євграф. Чуєте? Вас, а не Адама. Ви мій. Мій єдиний бог...
— Жаль, що я не той бог, який би міг вас створити для дому і сім'ї. Ви така, як я. Ми не створені для великого, принаймні довготривалого, кохання.
— Це неправда! — заперечила Єва.
— Не обманюйте себе, Єво. У вас почуття — як морські хвилі, що накочуються час від часу на берег.
— Ми з вами однакові, Сідалковський.
— У тім-то й річ. Ми з вами два плюси. Якщо з'єднати нас, то ми взаємно відштовхнемося одне від одного. Навіть мінуси, й ті, виявляється, взаємно відштовхуються. Тільки плюс і мінус взаємно притягуються.— Сідалковський нагнувся над багаттям і витяг хворостину з дотліваючої ватри. Палиця на кінці диміла і навіть двічі спалахувала іскоркою, але світло до неї не поверталося, як до давно згаслої зірки.— Бачите, Єво, я ще не збираюсь вирощувати вундеркіндів. Хоч, повірте мені, я люблю дітей. Вони дорогі мені,— він згадав Тамару, її сина.— З одного боку, вони податки зменшують, а з другого — я аліменти плачу,— Сідалковський устромив палицю назад у теплу ватру, намагаючись запалити її кінець. Але вогню вже не було. Палиця тільки диміла.— У нас з вами, Єво, вундеркіндів не буде. Хіба що генії. Але кому вони сьогодні потрібні? Генії, Єво, сьогодні вийшли з моди. Тепер модними стали супергенії. Візьміть, приміром, мого найближчого приятеля Грака. У нього це може трапитись. Він здатний народити вундеркінда. Грак, коли спить, висовує ноги з-під ковдри, а голову ховає під подушку, Зося ж навпаки — укутує ноги, а дихає ротом. Вони в усьому плюс і мінус, а ми...
— Ви з Єви насміхаєтесь, Сідалковський. Ви насміхаєтесь із Євиного кохання...
— То ви насміхаєтеся з мене, Єво. Бо, повірте, я вмію відрізнити мідь від золота. Це може підтвердити навіть Грак. Не обманюйте себе, Єво, і не ображайтесь. Ви нікого не кохаєте. Ви не для цього подаровані світові. У цій грі — я третій зайвий. І чесно кажучи,— він згадав слова, що вже казав Ії і тепер повторив їх Єві: — двічі одружуватися — це все одно, що брати дві дорогі речі в кредит на одну маленьку зарплату. А для чого це, коли в нас існують пункти прокату? Це значно дешевше. Єво. І головне — ніколи не почуваєш себе рабом речей
— Ви жорстокий, Сідалковський! Ви смієтесь, топчете мої почуття...
— Не перебільшуйте, Єво. Ви вже не говорите, а виголошуєте монологи із п'єс сучасних драматургів. Це довго і нудно. То не для справжньої артистки заняття. На таких монологах ви кар'єри не зробите. Повірте мені. Моя вам порада: поверніться... лицем до Адама. Хай він благословить вас...
Єва підвелась, як струнка лань. У неї були страшенно гарні ноги. Сідалковський заплющив очі. "Природа жорстока,— подумав він,— рідко кого, як мене, наділяє усім. До жінок особливо: одним, переважно негарним, вона дає розум, нерозумним — красу".
Єва переступила те, що годину тому називалося багаттям, і пішла.
— Прощайте, Євграф.
— Куди ви, Єво?
— У Єви теж є своя гордість. — Я в цьому не сумніваюсь, Єво, але...
Вона його не слухала. Єва йшла в ніч. Не в темну, а в серпневу, з напнутим усіма вітрами шатром неба і з підвішеними на ньому ліхтарями зірок, які не давали ні світла, ні тепла, бо висіли вже занадто високо. Метеорити, яких у серпні так само багато, як і помідорів, спалахували і, падаючи з неба, обсмалювали собі хвости. Щось у них було спільного: в Євграфа і Єви.
Єва йшла. Йшов і Євграф. Але куди? Вони йшли на станцію. На ту, звідки поїзди ходять у різних напрямках. Нічну тишу прорізав сумний, як спогад про дитинство, гудок паровоза, котрий, певне, маневрував по вузькоколійці: то на станцію, то в депо, то на одну колію, то на другу. Сідалковський — як у дитинстві, так і тепер — не зовсім чітко уявляв собі, навіщо це робиться. Маневри паровоза нагадували йому дитячу гру в піжмурки, коли щоразу доводиться ховатися у нову схованку, яку заздалегідь ніколи не передбачиш..