— Цілком вірно, — озвався Пірс. — Містер Боден і містер Хезлон із Лондона. Вони недавно запитували про нього. Я відповів, що здоров'я Аврелія не залишає бажати кращого, але...
Броунлоу невдоволено скривився, нетерпляче поворухнув пальцями, скосивши очі, занепокоєно глянув на місіс Дрейден, якій не треба було всього знати, і перебив Пірса:
— То що ж ви хочете з ним зробити?
— Можу лише сказати, що для ролі медіума, ясновидця, пророка він не годиться. Для цього в Аріеля занадто міцна голова і, незважаючи ні на що, занадто здорова нервова система, — додав він з відтінком смутку в голосі і навіть з винуватим виглядом. — Важкий учень. До того ж ці Боден і Хезлон...
— Знаю. Вони писали й мені, — знову перебив Пірса Броунлоу. — У Чарлза Хайда є цікаві новини. Поговоріть з ним про Аріеля. Можливо, підійде.
— Хто це Чарлз Хайд? — спитала місіс Дрейден.
— Ви не знаєте? — чемно звернувся до неї Пірс. — Один з наукових співробітників нашої школи. Надзвичайно цікава людина.
— Отож поговоріть з ним! — повторив, підводячись, Броунлоу..
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
ДОСЛІДИ МІСТЕРА ХАЙДА
— То ви кажете, людина — муха? Ха-ха-ха! Досі люди вміли з мухи робити слона, а ви хочете з мухи зробити людину...
— Не з мухи людину...
— А з людини муху? Від цього не легше. Ха-ха-ха!..
Така розмова відбувалася в лабораторії Чарлза Хайда, великого, але не визнаного світом вченого, який знайшов собі притулок у Дандараті. Це було підхоже для нього місце. Суперники-вчені давно говорили, що місце Хайда в будинку для божевільних. Різниця ж між цим будинком і Дандаратом полягала лише в тому, що будинки для божевільних існують, щоб лікувати душевнохворих, а Дандарат здорових робив душевнохворими.
Серед вихователів і "наукових консультантів" також зустрічалися психічно ненормальні, хоч по-своєму і здібні люди. До них належав і Хайд.
Відчинені вікна вузької, мов коридор, лабораторії були завішані циновками від світла і палючого проміння сонця. В напівтемряві виднілися столи, заставлені химерними машинами найрізноманітніших геометричних форм. Куби, кулі, циліндри, диски з міді, скла, каучуку були переплетені проводами, як ліанами. Справжні джунглі наукової апаратури, через які нелегко пробратися не обізнаному з ними. Книг не було. Вся колосальна бібліотека книг, присвячених різноманітним наукам, вміщувалася під величезним, зовсім лисим черепом гідроцефала, червоним, як стиглий помідор. Звідти володар феноменальної пам'яті дуже легко добував першу-ліпшу потрібну йому довідку.
За роки життя в Індії Хайд розжирів, зледащів, відпустив широку руду бороду, засвоїв місцеві звички.
В коротких білих штанях він годинами вилежувався на циновці. Біля нього завжди стояли глек з льодом І лимонами, бляшана банка з бетелем і ще одна — з тютюном, його губи були ніби закривавлені від слини, забарвленої бетелем. В одній руці він тримав віяло, яким безперервно обмахувався, у другій — люльку, жував бетель, курив і думав, час від часу змушуючи двох своїх асистентів — бенгальця та англійця — записувати думки, що виникали в його голові, або проробляти дослід. Якщо вони помилялись, Хайд сердився, кричав, але не підводився з циновки. А за хвилину він уже добродушно реготав.
Біля його ніг на низенькому стільці з бамбука сидів його колега по Дандарату, також невизнаний учений, Оскар Фокс. Він був худий, як аскет, брите обличчя його пожовкло від малярії. На цьому похмурому, з запалими щоками обличчі лежав відбиток озлобленості невдахи. Говорив він тоном ображеної людини, не відриваючи погляду од годинника-браслета, і через кожні п'ятнадцять хвилин пунктуально діставав з бляшаної коробочки пілюлі і ковтав їх.
Уже понад рік Хайд і Фокс працювали за завданням Дандарата: створити літаючу людину — знайти засіб, за допомогою якого людина могла б літати без будь-якого апарата, як літаємо ми в сновидіннях. Якщо таємницю буде збережено, теософи і окультисти матимуть нове могутнє знаряддя для пропаганди своїх ідей. З літаючою людиною можна розіграти чимало чудесних сцен, загнавши в безвихідь офіціальну науку. Таке завдання найбільше пасувало до вчених на зразок Хайда і Фокса, — трохи авантюристів і шарлатанів, трохи мрійників і водночас людей безумовно талановитих. У Дандараті вони знайшли те, чого не могли знайти ніде: матеріальні засоби для здійснення найфантастичніших проектів. І вони винайшли для Дандарата немало "чудес білої та чорної магії". А втім усе це були лише дотепні фокуси. З літаючою людиною справа складніша.
Хайд і Фокс ішли різними шляхами. Фокс був інженер і фізик, Хайд — біофізик. Фокс являв собою тип ученого, який творить з величезними зусиллями, весь час сумніваючись в успіху. Він не наважувався на лобову атаку наукової проблеми, робив численні досліди-рекогносцировки, але глибоко в справу не вникав, розпочинав і кидав. Не довіряючи собі, він часто радився з Хайдом. І варто було тому висловити сумнів або посміятися, як Фокс кидав свій проект і починав придумувати новий.
Хайд, навпаки, був упевнений в собі і йшов напролом. Хайд не говорив Фоксу, як саме він думає створити літаючу людину. Єдине, що він відкрив Фоксу, — це те, що "розв'язання відбудеться на базі фізики, фізіології та біофізики".
І цього разу розмова почалася з того, що Фокс заявив:
— Мені здається, я натрапив на вдалу думку. Проблема створення літаючої людини лежить у проблемі літання мухи.
Коли Хайд перестав сміятися, Фокс ображено почав пояснювати, намагаючись довести, що його ідея не така вже смішна і безглузда, як здається шановному колезі.
Він довго говорив про спостереження вчених над польотом мухи, про те, якою складною є ця на перший погляд простота. Говорив "про особливі м'язи "прямої" і "непрямої" дії", які є в грудях мухи. Під час польоту крила описують вісімкоподібну фігуру. Завдяки цим своїм особливостям муха може літати, маючи невелику площу крил і витрачаючи порівняно невелику силу. Разом з тим вона піднімає відносно велику вагу свого тіла. І ось коли створити аналогічний апарат, то людина вільно зможе літати на невеликих крилах без будь-яких моторів, використовуючи силу своїх м'язів.