Олександр БЄЛЯЄВ
АНАТОМІЧНИЙ ЖЕНИХ
З Джоном Сіддонсом трапилось велике нещастя: він закохався в Мері Дельтон.
У Мері були такі очі, волосся, ніс, руки, ноги, фігура, які могли бути тільки в неї і більше ні в кого. Цього досить, щоб закохатись, не тямлячи себе.
Ось як це сталося.
Джон був у перукарні. Понурий перукар, переставши клацати ножицями і сопти в тім'я, зняв із Джона простирадло. Сіддонс рушив до виходу. І тут на його дорозі постало біле видіння. Незабаром, закоханий до нестями, він освідчився, і це було сприйнято прихильно.
Джон став женихом і найнещаснішою людиною в світі.
Любов посварила серце Джона з його розумом. Нетерпеливе серце наказувало негайно одружитись. Холодний розум не схвалював цього: сім'я — нашіптував розум — комерційне підприємство, яке має тільки видаткову частину і завжди пасивне сальдо. Мері ледве зводить кінці з кінцями. Сам Сіддонс всього-на-всього рахівник у фірмі Кін і К° — ґудзики "Ідеал". Його заробітку ледве вистачає на існування. Весілля можна справити якнайскромніше. Але ж треба обзавестись хоч маленькою сімейною квартирою, купити на виплату меблі, посуд, білизну... А діти? Якщо підуть діти, Мері напевно лишиться без роботи, витрати збільшаться.
Виходить, щастя Сіддонсу не по кишені. Щоб володіти Мері, треба за всяку ціну збільшити свій заробіток. Але як?.. Ці думки не залишали Джона навіть на роботі.
Сіддонс працював у великій вузькій кімнаті разом з трьома десятками інших службовців. Столи було поставлено так, що головний бухгалтер, який сидів у кінці кімнати за скляною перегородкою, міг бачити всіх, і горе було тому, хто кидав роботу хоч на хвилину.
В канцелярії стояв неймовірний гамір: скреготіли арифмометри, тріщали контометри і друкарські машинки. Було незрозуміло, як люди могли працювати в такому звуковому кошмарі. Під кінець довгого робочого дня Джон буквально чманів. Нічого було й думати про понаднормовий заробіток або якусь роботу вдома: тріск і скрегіт стояли в його голові до ранку. Змінити професію? Неможливо. Становище здавалося безвихідним.
Вечорами, хоч очі злипалися від утоми, він переглядав газетні оголошення і знаходив лише нескінченні пропозиції своїх послуг. Та бувають же випадки, коли кінофабрика запрошує бажаючих за солідну винагороду кинутись у Ніагарський водопад або плигнути з поїзда на ходу! Джон був готовий і на це.
Одначе кінотрюкачі, видно, знаходились і без оголошень. Джон уже втрачав надію на щасливий випадок, а все ж газети читав, і одного разу натрапив на досить загадкове оголошення: "Потрібен здоровий юнак для наукового експерименту.
Професор Аббінгтон. 2-е авеню, 36/127. Від 21 до 23 год.".
У Джона куди й поділася соннота. Він подивився на годинник і, нашвидку одягшись, побіг до найближчої станції підземної дороги.
Професор Аббінгтон критично оглянув Джона і коротко сказав про свої умови. В нагороду за риск обіцяв кругленьку суму. Джон мав дати розписку про те, що він добровільно погоджується на експеримент над ним і надалі не матиме з цього приводу ніяких претензій.
— Ви можете мені сказати, наскільки великий риск і в чому він полягає? — спитав Джон.
— Спроба для того й робиться, щоб відповісти на це питання, — пояснив учений. — Можу тільки сказати, що експерименти на тваринах були успішні. Кролики і морські свинки лишились живі й здорові. Але важко передбачити всі побічні явища, до яких може призвести експеримент у людському організмі.
— А в чому полягає експеримент?
— Навряд чи ви зрозумієте мої пояснення.
— Але ж я мушу знати принаймні, пектимете ви мене на вогні, натиратимете мазями чи набиватимете порошками.
— Для того щоб підвищити продуктивність фізичної і розумової праці людини, щоб боротися з хворобами, старістю, дегенерацією, боротися з повсякчасним гнітом утоми, яка викликає потребу в сні, а отже, щоб знищити саму потребу спати і сприяти розквіту всіх життєвих функцій, я розроблю режими і дозування потенціювання — зміцнення організму радіометалами. Заряджений радіоелементами організм стає немовби потужним генератором променевої енергії.
— І я зможу набагато довше працювати, не стомлюючись і не відчуваючи потреби в сні? — зацікавлено спитав Джон.
— Сподіваюсь, так. Але мені треба уточнити метод, встановити дозування, досягти того, щоб потенціювання організму стало цілком безпечною процедурою.
— Що ж зі мною може скоїтись у найгіршому випадку?
— Життю експеримент не загрожує, а щодо всього іншого — я сам не знаю.
Джон замислився: рискнути чи ні? З передпокою долинув дзвінок. Джон здригнувся і промовив:
— Згоден!
Аббінгтон мовчки кивнув головою і провів Джона в кабінет. Весь експеримент забрав лише кілька хвилин. Учений оглянув Джона і звелів йому взяти в руки електроди, обгорнуті мокрими салфетками. Задзижчав апарат, по тілу Джона пробігли мурашки слабкого електричного струму.
— От і все, — сказав Аббінгтон і вимкнув струм. — Приходьте до мене через три дні, я перевірю наслідки. Підпишіться під договором і візьміть гроші.
Коли Джон виходив, у передпокої вже товпились люди.
"Спізнились!" — подумав Джон і вибіг на вулицю.
Сіддонс відчував незвичайну легкість у всьому тілі і ясність думки. Утоми й сліду не було. Навіть уранці він ніколи не приходив на роботу таким бадьорим. І ніякої сонливості. Чудово! Коли так піде й далі, він зможе працювати вночі. Вдень — у Кіна, а вночі — в іншому місці. Тепер Мері скоро стане його дружиною... Тільки коли ж втішатися сімейним щастям, якщо працювати цілу добу? Джон зітхнув. Нічого, залишаться неділі. Зате він з більшим нетерпінням чекатиме їх.
Повернувшись у свою кімнату, Джон швидко роздягся, погасив світло і ліг спати. Але йому не спалось. У густій темряві мріяв про те, як завтра ввечері зустрінеться з Мері і порадує її несподіваною удачею. Тепер вони зможуть одружитись! У найближчу неділю підуть підшукувати квартиру і купувати меблі... Джон навіть не полічив грошей, які йому дав Аббінгтон. Професор не обдурить, а все-таки...
І йому захотілося ще раз пересвідчитись, що він так несподівано розбагатів. Вискочив з ліжка і в потемках почав шукати піджак, у кишені якого лежали гроші.