Антоній і Клеопатра

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Рівнина в Сірії.
Тріумфальним маршем проходить Вентідій з Сілієм та іншими воє-
начальниками й легіонерами. Попереду несуть тіло убитого Па-
кора.
Вентідій Країно стріл парфянських, ти розбита!
Мені помститися звеліла доля
За Марка Красса. Хай все військо бачить
Пакора тіло. Синовим життям
Сплатив за Красса ти, парфянський царю!
Сілій Ще поки меч твій не простиг від крові,
Жени парфян — із Мідії жени,
З Месопотамії,— з усіх криївок.
За це Антоній, вождь твій, нагородить
Тебе вінком із лавра золотого
І в'їздом тріумфальним до столиці.
Вентідій О Сілію, я й так досяг немало.
Хто птиця невелика, хай не рветься
Літати надто високо. Повір,-
Що краща бездіяльність, ніж учинок,
Який тебе прославить, а не тих,
Кому ти служиш. Бачиш,— і Антоній,
І Цезар перемоги здобували
Частіш руками інших, ніж своїми.
Тут, в Сірії, мій попередник, Соссій,
Домігся слави, та утратив ласку
В Антонія. Хто встигне на війні
Більш за вождя, стає над ним неначе.
Тож задля честолюбства мудрий воїн
Воліє сам себе заплямувати,
Ніж зверхника відкинути у тінь.
Я більше б для Антонія зробив,
Але боюсь образити його
І цим свої здобутки змарнувати.
Сілій Ти маєш те, без чого не було б
Різниці між солдатом і мечем.
Напишеш до Антонія?
Вентідій Аякже.
Звіщу, як у боях нас окриляла
його імення сила чудодійна,
Як щедро ним оплачені загони
Під прапором його перемогли
Парфян кінноту нездоланну.
Сілій Де він?
Вентідій В Афіни їде. Треба поспішати,
Наскільки змога з нашим вантажем,
Щоб бути там раніш за нього. В путь!
Виходять.
СЦЕНА 2
Рим. Передпокій у домі Цезаря.
Агріппа й Енобарб входять назустріч один одному.
Агріппа Ну як, вже розпрощалися брати?
Енобарб Помпея вирядили, він поїхав.
Ці втрьох складають договір. Ллє сльози
Октавія, прощаючись із Римом.
Смутний і Цезар. А Лепід і досі,
Як Менас каже, на виду зелений,
Неначе панночка в любовній тузі.
Агріппа О доблесний Лепід!
Енобарб Достойний муж!
Як Цезаря він любить!
Агріппа І Антоній
йому незмірно дорогий.
Енобарб Ох, Цезар!
Земний Юпітер!
Агріппа А Антоній? Бог
І для Юпітера!
Енобарб Ти кажеш — Цезар?
О Цезар незрівнянний!
Агріппа А Антоній?
Він — фенікс!
Енобарб Вищої хвали нема,
Як Цезаря назвати просто "Цезар".
Агріппа Обом їм похвали він розсилає.
Енобарб Та більше — Цезарю. Він дуже любить ,
Антонія — серця, слова і цифри,
Співці й поети висловити, змірять
І оспівати цю любов не годні.
Та перед Цезарем... він пада ниць!
Агріппа Обох він любить.
Енобарб Так, вони для нього —
Мов крила для жука.
Сурми.
Прощай, Агріппо,-
Сурмлять.
Агріппа Щасливо, воїне хоробрий.
Відходять убік.
Входять Цезар, Антоній, Лепід і Октавїя.
Антоній Не проводжай нас далі.
Цезар 3 нею ти
Душі моєї частку забираєш.
Шануй мене в ній. Сестро, будь такою
Дружиною, щоб виправдать мої
Надії й запоруку. Хай оплотом
Душа ця чиста нашій дружбі стане,
Ясний Антонію, а не знаряддям,
Щоб зруйнувать її. Нехай би краще
Увік любов між нами не зродила
Цієї зав'язі, ніж мали б ми
її не виплекати.
Антоній Недовір'ям
Мене ти кривдиш.
Цезар Я усе сказав.
Антоній Хоч би який прискіпливий — не знайдеш
Ти приводу тривожитись за неї.
Хай бережуть тебе боги й вкладуть
В серця всіх римлян відданість тобі.
Рушаємо.
Цезар Щасливої дороги!
Прощай, сестричко! Хай тобі сприяють
Стихії всі — щасливої дороги!
Октавія Мій брате любий!..
Антоній В нас — весна кохання,
Й ці сльози — дощ квітневий... Не журись!
Октавїя
(до Цезаря)
Доглянь за домом мужевим, мій брате,
Цезар Що, Октавіє?
Октавія Скажу на вухо.
Антоній Язик її не слухається серця,
А серце не керує язиком.
Так лебединий пух на мертвій хвилі
Застиг, не знаючи куди пливти.
Енобарб
(стиха, до Агріппи)
Невже заплаче Цезар?
Агріппа
(стиха, до Енобарба)
Спохмурнів він.
Енобарб
(стиха, до Агріппи)
Шкода! Псує й коня на лобі тінь,
Не те що — мужа.
Агріппа
(стиха, до Енобарба)
Це вже ти дарма.
Антоній як уздрів, що Юлій Цезар
Убитий,— плакав. Сльози проливав
Він і над тілом Брутовим в Філіппах.
Енобарб
(стиха, до Агріппи)
Тоді він, видно, слабував на нежить
І хлипав над усім, що сам губив.
Не вір сльозам тим, поки я не плачу.
Цезар Ні, ні, Октавіє, тобі я часто
Писатиму, і пам'яті про тебе
Час не зітре.
Антоній Ну, годі; ще побачим,
Хто з нас обох її сильніше любить.
Іще раз обнімімось — і богам
Тебе я доручаю.
Цезар Будь щасливий.
Прощай..
Лепід Хай зір небесних міріади
Вам світять путь.
Цезар
(цілуючи Октавію)
Прощай, прощай!
Антоній Прощай!
Сурми. Всі виходять.
СЦЕНА З
Александрія. Палац Клеопатри.
Входять Клеопатра, Харміана, Ірада йАлексас.
Клеопатра Ну, де ж гонець?
Алексас Боїться увійти.
Клеопатра Ото дурниці!
Входить гонець.
йди сюди.
Алексас Царице,
Сам Ірод Іудейський не посмів би
Підняти голови, коли ти в гніві.
Клеопатра Атож, наклав би й Ірод головою,
Якби тут був Антоній, щоб мої
Виконувати примхи.
(До гінця)
ЙДИ СЮДИ.
Гонець Моя владичице...
Клеопатра Ну як, ти бачив
Октавію?
Гонець Так, володарко.
Клеопатра Де?
Гонець У Римі. Бачив я її обличчя,
Коли ішла з Антонієм і братом,
Клеопатра Яка вона на зріст? Як я?
Гонець Ні, нижча.
Клеопатра А як говорить? Дзвінко, тихо, чув?
Гонець Та чув, царице. Стиха мовить.
Клеопатра Так...
Недовго він кохатиме її.
Харміана Кохатиме? Ізідо, це ж безглуздя!
Клеопатра І я так думаю. Коротконога.
Ще й недоріка. А хода — велична?
Згадай,— якщо ти тямиш,— в чім величність?
Гонець Та ледь повзе вона: стоїть чи йде —
Однаково, життя у ній немає,
Не жінка — статуя.
Клеопатра 1 все це правда?
Гонець Як ні, то я — сліпий.
Харміана Та він утричі
Зіркіший, ніж будь-хто в Єгипті.
Клеопатра Бачу,
Нічого в ній нема. Кмітливий хлопець.
Міркує він розумно.
Харміана Так, напрочуд.
Клеопатра їй скільки років?
Гонець Та коли вона
Була вдовою...
Клеопатра Що, була вдовою?
Ти чуєш, Харміано?
Гонець То, гадаю,
Під тридцять буде.
Клеопатра А яке обличчя —
Довгасте, кругле?
Гонець Кругле, аж бридке.
Клеопатра Таке лице здебільшого в дуреп.
Волосся?
Гонець Темне, а чоло, владарко,
Аж страх низьке.
Клеопатра Ось золото тобі.
Мою суворість не бери до серця.
Я знов пошлю тебе туди, бо ти —
Тямущий чоловік. Тож будь готовий —
Я дам тобі листи.
Гонець виходить.
Харміана Він дуже славний.
Клеопатра Авжеж. Як жаль, що з ним була востаннє
Така різка я. Бо, зі слів його,
Особа ця — нікчема.
Харміана Цілковита.
Клеопатра Він справжню вміє бачити величність!
Харміана Іще б не вміти — змилуйся, Ізідо! —
Служивши в тебе стільки.
Клеопатра Я б хотіла
Ще щось його спитати,— так, дрібничку.
Пришлеш його до мене по листи.
Ще можна все владнати.
Харміана Безперечно.
Виходять.
СЦЕНА 4
Афіни. Дім Антонія.
Входять Антоній і Октаві я.
Антоній Ні, ні, Октавіє, не тільки це,-
Таку дурницю й тисячу подібних
Я б вибачив. А то ж він розпочав
Нову війну з Помпеєм! Ще й прилюдно
Свій заповіт оголосив: про мене
Там ледве згадано, коли вже ніяк
Було замовчувать мої заслуги,-
Обмовився про них, та так вже сухо,
По найскупішій мірці! А коли
Йому на те легенько натякнули,-
То він не зрозумів або ж удав,
Що натяку не розуміє.
[Октавія Любий,
Не всьому вір, а віриш, то не все
Бери до серця. Дійде до розриву —
Я буду найнещасніша з жінок,
Коли молитимусь за вас обох.
Боги сміятимуться наді мною.
Як попрошу: "Благословіте мужа!"
І тут-таки: "Благословіте брата!"
"Кого ж із них благословити? — скажуть.-
Одне прохання другому перечить".
Цим крайностям немає поєднання.
Антоній Октавіє, віддай свою любов
Тому, хто нею більше дорожить.
Згубивши честь, я погублю себе.
Я муж тобі і хочу бути мужем,
Та не ціною сорому й неслави.
Ти стань за посередницю між нами,
Як хочеш так. Я буду готуватись
До битви, що його зганьбить. Спіши.
Твої бажання у твоїх руках.
Октавія Спасибі, любий мій. Нехай Юпітер
Мені — безсилій, кволій — сили дасть
Вас помирити. Розбрат поміж вами —
Це все одно, що розколовся б світ,-
Цю тріщину заповнять тільки трупи.
Антоній Збагни, хто тут призвідник, і на того
Зверни свій гнів. Не порівну ми винні,
Щоб мала ти однаково ділити
Свою любов між нас. Готуйся в путь,
Сама свій почет вибери, а грошей
Візьми з собою, скільки заманеться.
Виходять.
СЦЕНА 5
Там же. Інша кімната.
З різних боків входять Енобарб і Ерос.
Енобпрб Які новини, друже Еросе?
Ерос Новини дивовижні.
Енобарб А саме?
Ерос Цезар і Лепід знов почали війну з Помпеєм.
Енобарб Це вже старе. Що далі?
Ерос Цезар використав Лепіда у цій війні, а тепер не
визнає його рівним у правах і не хоче ділити з ним слави. Ще й
звинуватив Лепіда в тому, що він колись листувався з Помреєм,
] кинув його до в'язниці. От бідолашний тріумвір і сидить під
замком, поки смерть його не визволить.
Енобарб Тепер весь світ — мов щелепи звірячі,
Вони перегризуть, зітруть на порох
Все, що між них попало. Де ж Антоній?
Ерос В саду блукає, копає шалено,
Що лиш під ноги трапиться, кричить:
"Дурний Лепід!" — і важиться на горло
Того, хто вбив Помпея.
Енобарб Флот готовий.
Ерос В Італію на Цезаря. Ага,
Тебе Антоній кликав,— це ж я мав
Сказать насамперед.
Енобарб Мабуть, дурниця.
А втім, веди до нього.
Ерос То ходім.
Виходять.
СЦЕНА 6
Рим. Дім Цезаря.
Входять Цезар, Агріппа і Меценат.
Цезар Та він як хоч знущається над Римом:
В Александрії, кажуть, серед площі
Поставили на срібному помості
Два трони золоті для них обох;
В ногах у них сидів Цезаріон
(Що буцім син отця мого) й оте
Брудне поріддя хоті їх брудної.
Тоді ж проголосив він Клеопатру
Царицею Єгипту, половини
Земель сірійських, Лідії та Кіпру.
Меценат 1 все це привселюдно?
Цезар Так, на площі.
Пір, заявив, що два сини його —
Царі понад царями, і віддав
Під владу Александрові парфян,
Мідійців та вірмен, а Птолемею —
Сірійців, Кілікію й Фінікію.
Прибралася у той день Клеопатра
Ізідою, і, кажуть, вже не вперше
Отак вона являється на людях.
Меценат Хай Рим про це узнає.
Агріппа І тоді,
Обурений гординею такою,
Від нього відсахнеться.
Цезар Рим же знає;
А щойно й цілу низку звинувачень
Одержано від нього.
Агріппа І кого ж він
Винить?
Цезар Мене. Чому я, відібравши
Сіцілію в Помпея, не віддав
Йому його частини; не вернув
Тих кораблів, що він мені позичив;
Чому Лепіда від тріумвірату
Усунув я і всі його прибутки
Забрав.
Агріппа На все це треба відповісти.
Цезар Є відповідь, гонець уже в дорозі.
Пишу я, що Лепід жорстокий став,
Що зловживав він владою своєю,
За те й усунутий; що я готовий
Всім завойованим з ним поділитись,
А й він хай дасть Вірменії частину
Та інших царств.
Меценат Ні, він на це не піде.
Цезар То й я тоді нічим не поступлюсь.
Входить Окгавія з почтом.
Октавія Привіт, владарю мій! Привіт, мій брате!
Цезар То, значить, ти покинута? О сором!
Октавія Так називать мене нема причини.
Цезар Чого ж ти потайки сюди з'явилась?
Це так приходить Цезаря сестра
й Антонія дружина? Крокувать
Попереду її повинне військо
Й іржанням кінським подавати вість.
Дерева угинатися повинні
Від люду, що її побачить прагне,-
А курява, численним почтом збита,
До неба мала б підійнятись. Ти ж
Прийшла, мов та простолюдка, у Рим,
Не давши змоги виявити нам
Свою любов до тебе: десь у схові
Вона всихатиме. А мали б ми
Твій кожен крок на морі і на суші
Вітати з радістю!
Октавія Владарю мій,
Ніхто мене не силував, сама я
Так захотіла. Муж мій, Марк Антоній,
Довідавшись, що ти війну готуєш,
Зі мною поділивсь гіркою вістю,
Тож я і відпросилась в Рим.
Цезар Він згодивсь,
Бо ти його розпусті перешкода.
Октавія Ні, брате, не кажи так.
Цезар Він у мене
На оці; та й вітри доносять дещо.
Де він тепер?
Октавія В Афінах, любий брате.
Цезар Ні, нещаслива сестро! Клеопатра
Його до себе звабила. Повії
Віддав престол; удвох тепер збирають
Усіх царів на світі, до війни
Готуючись. Між них — Бокх, цар лівійський,
Каппадокїйський Архелай, Адал,
Фракійський цар, і аравійський — Малх,
Цар пафлагонців Філадельф, Амінт
Лікаонійський, іудейський Ірод,
Мідійський Полемон і Мітрідат,
Цар комагенців, Понту цар та ще
Чимало берлоносців.
Октавія Як це тяжко —
Роздвоювати серце поміж друзів,
Що ворогують.
Цезар Що ж — прошу до Рима.
Я відкладав розрив, як ти просила
В листах своїх, та бачу — нас обох
Одурено, і мн у небезпе-ці.
Кріпися, сестро. Не журись, що час
Ці грізні неминучості приносить.
Приймім усе, що нам судила доля,
Без смутку і жалю. З приїздом в Рим,
Моя ти найдорожча! Щоб тебе —
Та скривдити отак! Боги небесні
Поможуть нам помститися за тебе —
Мені й усім, кому ти дорога.
Вітаємо!
Агріппа І я тебе вітаю,
Октавіє.
Меценат Привіт, ласкава пані.
Весь Рим тобі глибоко співчуває.
Лише один Антоній, що погруз
У перелюбстві, відвернувсь від тебе
І владу передав до рук блудниці,
А та збиває бучу.
Октавія Все це — правда?
Цезар Так, щира правда. Ще раз — в добрий час.
І запасись терпінням, люба сестро.
Виходять.
СЦЕНА 7
Табір Антонія біля Акціуму.
Входять К л є о п а т р а й Енобарб.
Клеопатра 3 тобою поквитаюсь я, будь певен.
Енобарб Та за що? За що?
Клеопатра Ти казав, не місце
Мені у війську: це, мовляв, не личить.
Енобарб А що ж, хіба це личить?
Клеопатра Чом же ні,
Коли союзники ми в цім поході?
Енобарб
(убік)
Я б відповів: як є кобили в війську,
Пуття не буде з жеребців — вони
Не вершникам, а їм покірні будуть.
Клеопатра Ти що там мурмотиш?
Енобарб Твоя присутність
Антонієві буде заважати.
Він не на тебе витрачать повинен
Увагу, сили й час. Його вже й так
За легковажність лають. А у Римі
Глузують, що, мовляв, оцю війну
Веде твій євнух Фотін та служниці.
Клеопатра Хай згине Рим! Хай всохнуть язики,
Що сміють нас ганьбити. Я несу
Тягар війни і, як глава держави,
З мужами буду тут. Не заперечуй —
Я звідси не піду.
Енобарб Я все сказав.
А ось І володар наш.
Входять Антоній і К а н і д і й.
Антоній Чи не дивно,
Канідію, як швидко він з Тарента
й Брундізія пройшов Йонійським морем
І взяв Торіну? Ти це 4j.,a, люба?
Клеопатра Нікого так моторність не чарує,
Як вайлуватих.
Антоній Краще осміяти
Загайність не потрапив би й мужчина.
Канідію, ми бій йому дамо
На морі.
Клеопатра Так, на морі. Де ж іще?
Канідій Чому на морі?
Антоній В море Цезар кличе.
Енобарб А ти хіба його не викликав?
Канідій Так,— битись під Фареалію, туди,
Де він Помпея переміг. Бач, Цезар
Те, що йому невигідне, відкинув.
І ти зроби так само.
Енобарб Флот у тебе
Абиякий, бо поспіхом, насильно
Туди женців, погоничів набрали.
А в Цезаря ті ж моряки, що з ними
Він переміг Помпея. Та й галери
Бистріші в нього. Сорому не буде
Бій не на морі дати, а на суші.
АнтонІй Ні, лиш на морі.
Енобарб Доблесний владарю!
Дарма ти нехтуєш своїм мистецтвом
Уславленим вести війну на суші.
Збентежиш військо —• це ж бо не твої
Гартовані боями піхотинці,-
Не скористаєш з досвіду свого
1, збочивши із доброї путі,
На шлях непевний ризику потрапиш
І випадку.
АнтонІй Я битимусь на морі.
Клеопатра Є в мене шістдесят галер, не гірших
За Цезареві.
АнтонІй Лишок їх ми спалим,
А решту ще поповнимо людьми
Й від Акціуму вдаримо на нього.
Не вийде в морі — бій дамо на суші.
Входить гонець.
Ти з чим?
Гонець Владарю мій, справдилась чутка,
Що Цезар взяв Торіну.
АнтонІй Як, сам Цезар?
Не може бути! Дивно, як дійшли
його війська. Канідію, візьми
Всі дев'ятнадцять піших легіонів
І вершників дванадцять тисяч, я ж —
На корабель. Ходім, моя Фетідо!
Входить легіонер.
Що там, вояче?
Легіонер Славний володарю,
Не бийся на воді, не довіряй
Дошкам зогнилим. Що, цей меч, ці рани —
Погана запорука? Фінікійці
І єгиптяни хай собі пірнають,
Мов ті качки,— а ми на суші звикли
Перемагать, нога йдучи у ногу.
АнтонІй Гаразд, гаразд. Ходім!
Антоній, Клеопатра й Енобарб виходять.
Легіонер Клянусь Гераклом,
Сказав я правду.
Канідій Звісно. Але що
Він може вдіяти? Наш поводир
На поводі, а всі ми — бабська челядь.
Легіонер Тобі підлеглі піші і кіннота?
Канідій Публікола, Марк Юстій, Марк Октавій
І Целій флот очолюють, а я —
Командую на суші. Ну й швидка
Піхота в Цезаря — не йметься віри.
Легіонер Він був ще в Римі, а війська дрібними
Вже йшли загонами — от саме це
І збило нашу розвідку із плигу.
Канідій Хто на чолі в них?
Легіонер Кажуть, Тавр.
Канідій А, знаю.
Входить гонець.
Гонець Владар Канідія до себе кличе.
Канідій Наш час багатий на нові тривоги,
їх кожна мить народжує на світ.
Виходять.
СЦЕНА 8
Рівнина біля Акціуму.
Входять Цезар і Тавр з воєначальниками.
Цезар Ти чуєш, Тавре?
Тавр Чую.
Цезар Починай
На суші, шойно скінчимо на морі.
Виконуй, що тут пишеться, і тільки.
Для нас усіх ця битва — вирішальна.
Виходять.
СЦЕНА 9
Інша частина рівнини.
Входять Антоні й і Енобарб.
Атоній За пагорбом поставимо когорти
Навпроти Цезаревих. Звідти можна
Довідатися про число галер
І діяти до цього відповідно.
Виходять,
СЦЕНА 10
Ще інша частина рівнини.
Проходять зі своїми загонами, з одного боку К а я і д і й, з другого — Т а в —
Чути відгомін морського бою. Входить Енобарб.
Енобарб Всьому кінець! Дивитися несила,
Як флагманське судно, "Антоніада",
А з ним усі єгипетські галери
Тікають. О, коли б мені осліпнуть!
Входить С к а р.
Скар Боги й богині! Всі небесні сили!
Енобарб Чого це ти?
Скар Ми втратили півсвіту
З дурного розуму, за поцілунок
Краї та царства віддали.
Енобарб Як бнтва?
Скар Як та чума, що з смертю поруч ходить!
Хай хвойду ту єгипетську проказа
Обсипле. Як точився бій і успіх
Двоївся ще, немов близняток пара,
Й хиливсь до нас, корова та, мов ґедзем
В червневу спеку вжалена, втекла,
Вітрила розпустивши.
Енобарб Бачив я.
Та так вже боляче було дивитись,
Що й не дививсь.
Скар Коли вона чкурнула,
Антоній, жертва чарів, залишивши
Бій в розпалі й вітрил піднявши крила,
Мов селезень закоханий, майнув
За нею вслід. Такої ще ганьби
Не бачив зроду. Досвід, честь, відвага —
Усе загинуло.
Енобарб О горе, горе!
Входить Канідій.
Канідій Фортуні нашій духу не стає,
І, бідна, тоне. Хай би наш Антоній
Був тим, ким був, усе б ішло гаразд.
А він і нам подав ганебний приклад
Своєю втечею.
Енобарб Ти он про що!
Тоді усе пропало.
Канідій Подались
Вони в Пелопоннес.
Скар Це недалеко.
Там пережду і я — що далі буде.
Канідій Я краще здамся Цезареві, разом
З кіннотою і пішими.— як це
Вже шість царів зробили.
Енобарб Я ж піду
За зраненим Антонієвим щастям,
Хоч розум тягне в інший бік, за вітром.
Виходять.
СЦЕНА 11
Александрія. Палай Клеопатри.
Входить Антоній з почтом.
Антоній Ви чуєте? Земля мене не хоче
Терпіть — їй соромно мене носити.
Я мов спізнілий подорожній, друзі,
Що марно в двері стука. На судні
€ в мене золото,— ним поділіться
Й тікайте. Цезар прийме вас.
Всі Тікати?
О ні!
Антоній Я сам утік і боягузів
Навчив показувати спину. Йдіть.
Я зважився на шлях, де ви мені
Не будете потрібні. Ну ж, ідіть.
Мій скарб у гавані — візьміть собі.
Тепер я ладен з сорому згоріти,
Як здумаю, за чим я уганяв!
Волосся, й те бунтує: сиві пасма
За необачність чорним дорікають,
А чорні сивим — за сліпе кохання
І боягузтво. Йдіть. Я дам вам згодом
Листи, що скрізь розчистять вам дорогу,
Прошу вас, не журіться й не перечте,-
Робіть усе, як відчай мій вам радить.
Того, що гине, нічого триматись.
Спішіть у гавань. Скарб, судно — все ваше.
Лишіть мене, прошу, лишіть на хвильку —
Прошу вас, бо наказувать не можу.
Ми ще побачимось.
(Сідає)
Входить Клеопатра, яку ведуть Харміана й Ірада, за ними йде
Ерос.
Ерос Ні, йди і заспокой його, царице.
Ірада Так, найясніша пані.
Харміана Так, звичайно.
Клеопатра Я сяду. О Юноно!
Антоній Ні, о ні!
Ерос Поглянь, владарю мій.
Антоній О, сором, сором.
Харміана Царице!
Ірада Ну, цариценько моя!
Ерос Мій владарю!
Антоній Так, так, шановний пане...
Він при Філиіпах ледь меча тримав,
Немов статист,— лиш завдяки мені
Пішов зі світу Кассій сухоребрий
1 божевільний Брут сконав. А він...
Та що він тямив у військовій справі?
Усе воєначальники робили.
1 от тепер... та чи не все одно.
Клеопатра Допоможіть.
Ерос Державче мій, цариця...
Ірада Владарко, підійди, промов до нього —•
То ж від ганьби він сам себе не тямить.
Клеопатра Гаразд... Підтримайте мене... О-о...
Ерос Устань, державче,— он іде цариця,
З чолом пониклим, ледь жива,— лиш ти
Утіхи словом їй життя врятуєш.
Антоній Щоб так себе знеславити! Втекти,
Як страхопуд.
Ерос Владарю, ось цариця.
Антоній До чого призвела ти, єгиптянко!
Бач — сором від очей твоїх ховаю,
Як озирнусь на все моє минуле,
Безчестям знищене.
Клеопатра О мій владарю!
Пробач моїм вітрилам полохливим.
Не ждала я, що кинешся ти вслід.
Антоній Ти знала, єгиптянко,— серцем міцно
Я до твого прив'язаний стерна
І потягнуся слідом. Знала й те,
Що у твоїх руках моя душа:
Тобі кивнути досить — і забуду
Богів веління.
Клеопатра О, прости!
Антоній Тепер
Я мушу кланятися хлопчакові,
Лукавити, запобігати — я,
Котрий півсвітом грався, творячи
І занапащуючи судьби! Знала,
Що я твій раб, полонений любов'ю,
І меч мій скориться лиш їй самій.
Клеопатра Прости, прости мені!
Антоній Не плач, не треба.
Одна сльоза твоя уже окупить,
Що мав я й втратив. Поцілуй мене —
Мені вже й досить. Я послав до нього
Шкільного вчителя — він не вернувсь?
Я весь, кохана, мов свинцем налитий.
Вина, вечерять, гей! Хай доля знає:
Антоній вже сміється,— не ридає.
Виходять.
СЦЕНА 12
Єгипет. Цезаріа табір.
Входять Цезар, Агріппа, Долабелла, Тірей та інші.
Цезар Хай увійде Антоніїв гонець.
Хто він такий?
Долабелла Дітей його учитель.
Він, видно, вкрай обскубаний, коли
З крила свого таку послав пір'їну.
А ще не так давно він і царів
Гінцями посилав.
Входить Є в ф р о н і й.
Цезар Ну, говори.
Євфроній Хто б я не був, сьогодні я посол
Антоніїв, дарма що вчора важив
В його очах не більше, ніж росинка
На миртовім листку супроти моря.
Цезар Хай так. Що скажеш?
Євфроній Що вітає він
Своєї долі владаря і просить —
Дозволь йому лишитися в Єгипті,
Ані — дозволь, щоб він бодай хоч жив
І вільно дихав між землею й небом
В Афінах, як звичайний громадянин.
Та й Клеопатра, що, твою могутність
Шануючи, кориться їй, теж просить
Твоєї ласки — скіпетр Птолемеїв
Подарувать її синам.
Цезар Глухий
Я до благань Антонія. Царицю ж
Я вислухаю й не відмовлю їй,
Лиш хай свого знеславленого друга
З Єгипту вижене чи умертвить.
Як зробить це — вволю її бажання.
Ось відповідь обом.
Євфроній Що ж, будь щасливий!
Цезар Гей, проведіть!
Євфроній виходить.
(До Тірея)
Прийшла пора й на тебе,
Тірею: вдайся до свого витійства
І відніми у нього Клеопатру.
Пообіцяй, що матиме від мене
Усе, чого попросить, навіть більше,-
Бреши як хоч. Найщасливіша жінка,
І та перед спокусою не встоїть,
А в горі і весталка согрішить.
Тож вияви свій хист, а нагороду
Сам визнач — це для нас законом буде.
Тірей Ну, я пішов.
Цезар І придивись, як сприйме
Антоній цей удар: суди з учинків
Та найдрібніших порухів.
Тірей ' Гаразд.
Виходять.
СЦЕНА 13
Александрія. Палац Клеопатри.
Входять Клеопатра, Енобарб, Харміана таїрада.
Клеопатра Що ж нам робить?
Енобарб Розмислити і вмерти.
Клеопатра Хто ж винен в цій біді — я чи Антоній?
Енобарб Лиш він — бо розум підкорив бажанню.
Хай ти втекла — перед лицем війни,
Що жах наводить на ряди ворожі,-
А він чого? Щоб та любовна згага
Зломила доблесть воїна? У мить,
Коли схрестились половини світу
І він тому причиною? Ця втеча,
Коли він мчав услід твоїм вітрилам
У всього флоту на очах, була
Не меншою ганьбою, ніж поразка.
Клеопатра Помовч...
Входять Антоній і Євфроній.
Антоній Так відповів він?
Євфроній Так, владарю.
Антоній Цариці ласку виявлять, як тільки
Вона мене у жертву принесе?
Євфроній Так і сказав.
Антоній Скажи це їй.
(До Клеопатри)
Пошли
Хлопчиськові цю голову, вже сиву,
Й твої бажання сповняться по вінця
Самими царствами.
Клеопатра За голову твою?
Антоній Іди до нього, скажеш: мов троянда,
Цвіте він юністю; жде світ від нього
Дій незвичайних. Гроші, військо, флот —
Усе це може мати й боягуз,
А претори готові керувати
Державою й під проводом дитини,
Не те що Цезаря. Я шлю йому
Свій виклик: хай відкине переваги
І, меч на меч, виходить на двобій.
Про це я напишу йому. Ходім.
Антоній і Євфроній виходять.
Енобарб
(убік)
Таке! Щоб Цезар-переможець зрікся
Свойого щастя й вийшов на арену
Як гладіатор! Видно, ум — лиш частка
Людської долі: схибимо в житті,
І зразу щось всередині схибнеться.
Та як він, міру знаючи, міг здумать,
Що можновладний Цезар прийме виклик
Недобитка? Ет, Цезарю, ти в нього
І розум звоював.
Входить слуга.
Слуга Гонець із Рима.
Клеопатра Оце й усе? Весь пошанівок? Бачте,
Як вернуть носа від троянди ті,
Що перед пуп'янком її вклякали!
Чого ж стоїш? Впусти його мерщій.
Слуга виходить.
Енобарб
(убік)
Почав я з совістю ворогувати.
Безумцю вірним бути — те ж безумство.
Однак хто здатен вірно й до кінця
Служити переможеному, той
Здолає переможця і увійде
В історію.
Входить Т і р є й.
Клеопатра Чого бажає Цезар?
Тірей Ми не самі.
Клеопатра Тут друзі. Говори.
Тірей Можливо, це й Антонієві друзі?
Енобарб Він, як і Цезар, має в них потребу.
Як ні, то нащо ми? А схоче Цезар,
То пан наш буде з ним у дружбі й ми
Так само станем друзями йому.
Тірей Гаразд. Славетна, слухай. Цезар просить
Серед знегод твоїх не забувати,
Що Цезар він.
Клеопатра Цілком по-царськи. Далі.
Тірей Він знає, що Антонію в обійми
Тебе штовхнула не любов, а страх.
Клеопатра О!
Тірей Він шкодує, що на честь твою
Упало не заслужене тобою
Тавро ганьби.
Клеопатра Він — бог і знає правду.
Не добровільно честь моя здалася,
Лиш у бою.
Енобарб
(убік)
Це треба уточнити
В Антонія. Ет, пане мій, дав течу
Твій корабель — пора тікати й нам,
Коли тікає любка.
(Виходить)
Тірей Що звелиш
Сказати Цезарю? Прохань твоїх
Він жде, щоб вдовольнить їх. Був би радий,
Щоб ти на успіхи його оперлась,
Немов на патерицю. Та найкраща
Вість, що Антонія ти залишила,
Себе під захист владареві світу
Віддавши.
Клеопатра Як ти звешся?
Тірей Звуть мене
Тіреєм.
Клеопатра От що, віснику мій любий.
Ти Цезарю великому скажи:
Цілую я його звитяжну руку,
До ніг йому складаю свій вінець
І ждатиму на вирок для Єгипту
Із— велеможних уст.
Тірей І мудро вчиниш.
Коли в борні з судьбою лиш досяжним
Обмежується розум, то його
Ніщо вже не зведе з пуття. Дозволь
Поцілувати руку цю.
Клеопатра До неї
Не раз, обдумавши новий похід,
Схилявся батько Цезаря твого,
Й дощем лились цілунки.
Входять Антоній і Енобарб.
Антоній Громовержцю!
Се що за упадання? Хто такий?
Тірей Слухняний виконавець волі пана,
Могутності якого варт коритись.
Енобарб
(убік)
Ну й всиплють же тобі.
Антоній Гей, ви там! Ач,
Шуліка! О, всі сили неба й пекла!
Чи вже позбувсь я влади? А бувало,
Лиш крикнеш: "Гей!" — мов хлопчики: "Що зво-
лиш?" —
Царі біжать юрбою... Що, поглухли?
Я ще Антоній!
Входять слуги.
Відшмагати блазня!
Енобарб
(убік)
Ніж із пораненим дражнитись левом,
То краще з левеням.
Антоній О зорі й місяць!
Під канчуки його! Застав би й двадцять
Я Цезаревих прихвоснів, що сміли б
Руки торкнутись цеї... як її?
Що звалась Клеопатрою недавно...
Шмагати, поки скривиться, як хлопчик,
Благаючи пощади. Геть його!
Тірей Антонію...
Антоній Під канчуки, а потім
До мене знов — я дурника цього
До Цезаря з дорученням пошлю.
Слуги виводять Тірея.
Я стрів тебе, як ти вже відцвітала.
Навіщо ж я покинув шлюбне ложе
І жінку, як перлину, не придбавши
Дітей законних? Щоб терпіть наругу
Від тої, що не гребує й слугою?
Клеопатра Владарю мій...
Антоній Безпутною була
Ти завжди,— але що ж, коли боги
Нам, у гріху погрузлим, сліплять очі,
Наш розум топлять у мерзоті нашій,
Вчать бруд любити й дивляться зі сміхом,
Як гинемо.
Клеопатра Та що це він говорить!
Антоній Що я знайшов? Схололі рештки страви,
Що Юлій Цезар по собі лишив?
Недоїдок Помпеїв? Не лічу вже
Всі крадені години любострастя,
Неславі невідомі. Певен я —
Про стриманість лиш чула ти, сама ж
її не знаєш.
Клеопатра О, за віщо так?
Атоній Дозволить холую, що за подачку
Кричати звик: "Хай вам боги віддячать!",-
Зухвало так торкатись до руки —
Моєї втіхи, царської печаті
І запоруки двох сердець шляхетних!
Я ладен заревти, як дикий звір,
Гучніш биків басанських. Скаженію,
Бо є від чого. Звична людська мова
Тут все одно що катові подяка
Од вішальника.
Слуги з Тіреєм вертаються.
Відшмагали добре?
1-й слуга Як слід, владарю.
Атоній Він кричав? Просив
Пощади?
1-й слуга Так, помилувать благав.
Атоній Як батько твій живий, хай пошкодує,
Що не дочка ти в нього. Кайся й сам,
Що спокусився Цезаревим щастям,-
За це й відшмаганий. Тремти віднині,
Лиш на жіночі глянеш білі руки.
Вертайсь до Цезаря і розкажи,
Як ти тут розважався. Ще скажи,
Що він мене дратує, бо водно
Твердить пихато, ким я став, забувши,
Ким і яким я був. Так, так,— дратує.
Це дуже легко — чванитись тепер,
Як провідна зоря моєї долі
Зійшла з орбіти і пірнула в пекло.
Коли ж йому не до вподоби ці
Слова мої й учинки,— то у нього
Є мій вільновідпущеник, Гіппарх,-
Хай б'є його, хай вішає, мордує,
Як схоче,— й квити ми. Так і скажи.
І — геть з рубцями звідси. Ну, бігом!
Тірей виходить.
Клеопатра Вже все?
Атоній Зайшла земна моя зірниця,
Віщуючи Антонію падіння.
Клеопатра Я підожду.
Антоній Щоб Цезаря потішить,
Ти ладна вже й слузі його моргнути.
Клеопатра Чи ще мене не знаєш?
Антоній Ні, такою,
Із льодом в серці,— ні.
Клеопатра Ах, любий мій,
Якщо це правда, хай лід серця стане
Отруйним градом: хай найперша скалка
У мене вдарить і життя моє
Із нею хай розтане; а наступна
Уб'є Цезаріона! Всі нащадки
Мойого лона й вірні єгиптяни —
Усі хай згинуть в бурі крижаній
І непоховані лежать, аж поки
Цю здобич нільські мухи та мошва
Не поховають!
Антоній Досить, вірю я.
В облогу Цезар взяв Александрію,-
Тут ми і позмагаємось. На суші
Міцні в нас легіони, флот з'єднавсь
І знов стає загрозою морів.
Де ж ти була, о мужносте моя?
Послухай, як вернусь я ще, царице,
Тебе обняти, то прийду в крові,
Чим і себе, й свій меч впишу в літопис.
Ще є надія.
Клеопатра О герою мій!
Антоній Потрою сили м'язів, серця, духу
І битимусь нещадно. В дні удач
За жарт я часом дарував життя.
Тепер же, зуби стиснувши, усіх,
Хто стане на путі, зіпхну до пекла.
Ця ж ніч — весела буде. Клич вождів
Смутних, наповнім чаші й сміхом стріньмо
Дзвін півночі.
Клеопатра Смутний мав бути день
Мого народження. Але, як ти
Антоній знов — я знову Клеопатра.
Антоній Ще буде все гаразд.
Клеопатра Владар велить
Усіх воєначальників скликати.
Антоній Так, я до них промовлю, й будем пити,
Аж поки їм вино зі шрамів бризне.
Ходім, царице. Ще снаги в нас досить.
В бою я смерть у себе закохаю,
З її косою ставши на змагання.
Антоній, Клеопатра і слуги виходять.
Енобарб Хоч з блискавкою стане він на прю:
Із переляку він забув про страх —
Так голуб може й яструба клювати.
Наш вождь ціною розуму вертає
Свою відвагу. Та коли відвага
Пожерла розум — черга за мечем,
Яким той захищався. Що ж, пора
Подумать, як би утекти від нього.
(Виходить)