Антоній і Клеопатра

ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Мессіна. Дім Помпея.
Входять Секст Помпей, Менекрат і Менас.
Помпей Якщо богам відома справедливість,
Вони поможуть нам у правім ділі.
Менекрат Вагання їхнє, доблесний Помпею,
Ще не відмова.
Помпей Поки допомоги
Благаємо, вона утратить цінність.
Менекрат Не відаючи, просимо не раз
Біди для себе, і, на наше ж благо,
Нам сили мудрі відмовляють. Часом
Молитва марна й на добро виходить.
Помпей Все буде добре, бо й народ за мною,
І море — наше, й міць моя росте,
Неначе місяць, що, передчуваю,
От-от досягне повні. Марк Антоній
В Єгипті бенкетує: для війни
Не встане він з-за столу. Другий, Цезар,
Збирає гроші, та серця втрачає.
А третій з них, Лепід, лестить двом першим;
Вони ж йому також, проте всі троє
Не любляться поміж собою.
Менас Цезар
З Лепідом у поході, військо грізне
Ведуть на нас.
Помпей Неправда. Де ти чув це?
Менас Від Сільвія.
Помпей Та ні, твій Сільвій марить:
Вони Антонія у Римі ждуть.
О звабна Клеопатра! Хай розцвітить
Любовний чар твої побляклі губи!
З'єднай красу з підступністю і хіттю,
В бенкетах затумань гульвісі мозок,
Принадами епікурейських страв
Розпалюй апетит. Хай честь його
У сні, в обжерстві, як у водах Лети,
Навік потоне!
Входить В а р р і й.
Варрію, це ти?
Варрій Приніс я точні вісті: Марк Антоній
У Рим прибуде за якусь годину,-
Уже давненько він відплив з Єгипту.
Помпей Волів би я почути ліпші вісті.
Чи думав я, мій Менасе, що цей
Закоханий гультяй шолом натягне
Для сутички нікчемної якоїсь?
А він, як полководець, вдвоє кращий,
Ніж ті обидва разом. Слухай, нам
Пишатись треба, що своїм повстанням
Ми від спідниць тієї єгиптянки
Такого ласолюбця відірвали!
Менас Навряд чи Цезар знайде спільну мову
З Антонієм, бо ж брат його й дружина
йшли проти Цезаря; хоч сам Антоній
У тім, гадаю, участі не брав.
Помпей Хто може знати, Менасе, до чого
Вони у розбраті своєму дійдуть?
Якби ми не загрожували їм,
Вони б як стій зчепились між собою.
Причин там досить, щоб піднять мечі
Один на одного. Та невідомо,
Чи острах перед нами не поможе
їх замирити і скріпити згоду.
Тож хай здійсниться зволення богів,-
Ми з дужих рук не випустим мечів.
Ходімо ж, Менасе.
Виходять.
СЦЕНА 2
Рим. Дім Лепіда.
Входять Енобарб і Лепід.
Лепід Гаразд учиниш, добрий Енобарбе,
Коли намовиш ти свойого пана
До лагідної мови.
Енобарб Я його
Намовлю буть лише самим собою
Із Цезарем, і ледве той посміє
Антонія образити, нехай він
Погляне згорда й загримить, як Марс!
Я, будучи Антонієм,— клянуся,-
Умисне не голив би бороди.
Лепід Не час нам нині зводити рахунки.
Енобарб Для справ назрілих завжди слушний час.
Лепід Маленькій справі треба поступитись
Перед великою.
Енобарб Якщо мала
Не важливіша.
Лепід Надто ти гарячий.
Не воруши жарин. А ось Антоній.
Входять Антоній і Вентідій.
Енобарб А онде Цезар.
Входять Цезар, Меценат і Агріппа.
Антоній
(до Вентідія)
Тут усе владнавши,
Рушаєм на парфян.
Цезар
(до Мецената)
Так, Меценате?
Спитай Агріппу.
Лепід Друзі благородні!
Мета велика нас єднає — хай же
Не буде чвар між нами. Щось не так —
Не гарячімось, бо здіймати галас
Через дрібничку — це троюдить рани,
А не лікує. Тож уклінно прошу,
Високі спільники, болючих місць
Торкатись якомога лагідніше
І не впадати в гнів.
Антоній Слова розумні.
(Вітаючи Цезаря жестом)
Було б тут наше військо, в бій готове,-
Зробив би я отак.
Фанфари.
Цезар Вітаю щиро
Тебе у Римі.
Атоній Дякую.
Цезар Сідай.
Антоній Сідай ти перший.
Цезар Ну, гаразд.
Актоній Я чув,
Мої ти вчинки гудиш, хоч лихого
Нічого в них нема, а навіть є,-
Тебе це не обходить.
Цезар Був би я
Смішний, якби гнівився за дрібничку,
Та ще й на тебе. Був би ще смішніший,
Коли б узявся докорять тобі
Тим, що мене нітрохи не обходить.
Антоній А як дививсь ти, Цазарю, на те,
Що я в Єгипті?
Цезар Точно так, як ти
На те, що я у Римі. Хоч якби
Ти й звідтіля кував лихе на мене,
Я б ще подумав.
Антоній Як — кував лихе?
Цезар Тобі це мусить бути зрозуміло.
Твоя дружина й брат твій воювали
Зі мною, й ти був приводом до того,
Ще й гаслом бойовим для них ти був.
Антоній Ти помиляєшся. Мене в ці справи
Мій брат не втаємничував. Я сам
Про них дізнався від людей надійних,
Твоїх споборників. Хіба усім тим
Брат і моєї честі не зганьбив?
Воюючи з тобою, не повстав
Тим самим і на мене? Я про все це
Писав тобі, і ти не заперечив.
Як ти шукаєш приводу для сварки,
То іншого якогось пошукай.
Цезар Ти просто вигороджуєш себе,
Мені приписуючи хибність суджень,
Та марно виправдовуєшся.
Антоній Ні,
Це все не так. Тобі — у цім я певен —
На думку спасти не могло, що я,
Товариш твій у спільній справі, гляну
Прихильними очима на війну,
Загрозливу і для мого спокою!
А щодо жінки — я й тобі бажаю
Жони з такою вдачею. І ти,
Кому за іграшку тримати в шорах
Третину світу,— ти б її не втримав.
Енобарб Коли б то кожному таку дружину! З такими
жінками і воювати можна.
Антоній Ті непогамовність та лукавство —
Я з жалем визнаю це — завдали
Тобі чимало клопоту,— та чим
Я можу помогти?
Цезар Тобі писав я,
Як ти гуляв в Александрії,— ти ж
Поклав листа в кишеню, не читавши,
й гінця прогнав із глумом.
Антоній Вдерся він
Без дозволу до мене. Трьох царів
Гостив я перед тим і натомився.
Так я й сказав йому на другий день,
Немовби перепрошуючи. Він,
Той посланець, не привід для розриву.
Якщо сваритись — то не через нього.
Цезар Ти поламав присягу. А тобі
Невже язик повернеться сказати
Таке про мене.
Лепіо Цезарю, вгамуйся!
Антоній Облиш, Лепіде, хай говорить далі.
Священна-бо й для мене честь, якої —
Він каже — я не маю. Ну ж бо, далі:
У чім я присягався?
Цезар Помогти
Людьми і зброєю, як попрошу,
І не поміг.
Антоній Вірніш сказать — забув:
Утіх отрута пам'ять відняла.
У чому винен — каюся, і це
Ні гідності моєї не принизить,
Ні сил не зменшить. Фульвія, мабуть,
Мене хотіла вирвати з Єгипту
Тим заколотом, що отут чинила.
І я, біди причина мимовільна,
Прошу за це пробачення, як честь
Мені велить.
Лепід Що вельми благородно.
Меценат А може, годі виливать жалі?
Пора забути їх, а пам'ятати,
Що зараз нам загрожує і кличе
До згоди.
Лепід Слушно кажеш, Меценате.
Енобарб І позичити один одному трохи приязні — віддас-
те борг, як про Помпея й чутка пропаде. Тоді у вас буде досить
часу для сварки, якщо не знайдете іншого діла.
Антоній Ти тільки воїн, і не більш. Замовкни.
Енобарб А я й забув, що правді слід мовчати.
Антоній Ти ображаєш нас усіх. Замовкни.
Енобарб Ну, годі. Буду я німий як риба.
Цезар Хоч Енобарб сказав не дуже чемно,
Та правильно. Як зберегти нам дружбу,
Коли ми так розходимось на ділі?
Якби я знав, що є обруч, який
З'єднає нас, я б обійшов за ним
Весь світ, від краю і до краю.
Агріппа Можна
Сказати, Цезарю?
Цезар Кажи, Агріппо.
Агріппа У тебе є по матері сестра —
Октавія прекрасна. Марк Антоній
Тепер вдівець.
Цезар Ні слова більш, Агріппо.
Якби це чула Клеопатра, мав би
Від неї ти за ці слова зухвалі.
Антоній Я нежонатий, Цезарю. Дозволь
Дослухати Агріппу.
Агріппа Щоб назавжди
Зміцнити вашу дружбу, а серця
Союзом нерозривним поєднати,
Щоб ви братами стали, хай Антоній
Октавію твою за жінку візьме:
її краса дає їй право бути
Жоною найдостойнішого мужа,
Та й чистота її, краса душевна —
Над всяку похвалу. Тоді змаліють
Всі кривди, що великими здаються,
А всі підозри, буцімто зловісні,
Пощезнуть. Правда казкою вам стане,
А то й казки вам правдою здавались.
її любов вас між собою зблизить
І нас усіх — із вами. Вибачайте
За сміле слово, та його я зважив.
Обов'язком підказане воно.
Антоній Що скаже Цезар?
Цезар Спершу хай Антоній
Свій погляд висловить.
Антоній А що Агріппа
Зробити владен, як скажу я: "Згода"?
Цезар Вся влада тут — у Цезаря в руках.
Так само, як сестра його.
Антоній Мені
Й не сниться відмовлятись від такої
Щасливої нагоди. Дай-но руку.
Здійсни цей добрий замір. І нехай
Любов братерська нам серця пов'яже
Для діл великих.
Цезар Ось моя рука.
Я віддаю сестру, якої в світі
Ніхто з братів так не любив. Нехай
Вона серця й держави поєднає,
І хай любов між нас повік не згасне.
Лепід Хай буде так. Щасливої години!
Антоній Не думав я з Помпеєм воювати.
Недавно він мені в пригоді став.
Спочатку я подякую йому,
Щоб не вважав невдячним, а тоді —
І виклик можна кинуть.
Лепід Час не терпить.
Не ми нападемо — Помпей наскочить.
Антоній А де він?
Цезар ! Під Мізеном.
Антоній Чи на суші
Багато війська в нього?
Цезар Так, багато,
Й щоразу більшає. На морі він
Господар повновладний.
Антоній Це я чув.
Зустрітися б із ним, і якнайшвидше.
Та перш ніж брати зброю, докінчім
Почату справу.
Цезар 3 радістю. Ходімо,-
Тебе з сестрою познайомлю я.
Антоній І ти, Лепіде, з нами.
Лепід Та мене,
Мій доблесний Антонію, і хворість
Не вдержала б.
Сурми.
Цезар, Антоній і Лепід виходять.
Меценат Раді вашому поверненню, друже!
Енобарб Половино Цезаревої душі, достойний Меценате!
Любий мій друже Агріппо!
Агріппа Дорогий Енобарбе!
Меценат Яке щастя, що все так добре владналось! А не-
погано вам велося в Єгипті!
Енобарб І не кажи,— удень спали до смерку, а вночі пи-
ячили аж до світання.
Меценат А чи правда, що на сніданок смажили по вісім
кабанів, і то на дванадцять осіб?
Енобарб Для нас це було, як муха для орла. Ще й не
такі дива бували на наших бенкетах,— є про що розказати.
Меценат Коли вірити чуткам, то вона — незвичайна кра-
суня.
Енобарб Вона полонила серце Антонія при першій же
зустрічі біля Кідну-ріки.
Агріппа Вона справді з'явилася там у нечуваній пишно-
ті, а чи мені наговорили зайвого?
Енобарб Зараз розповім.
Мов царський трон, сіяла над водою
її галера, золотом покрита;
Вітрила пурпуром цвіли пахучим,
Аж вітер млів з жаги до них, і весла
Сріблясті влад торкалися води
Під звуки флейт, за ними хвильки бігли,
Немов закохані. А Клеопатра!
Цього не описать! Вона лежала
Під балдахіном шовку золотого
Прекрасніша і за саму Венеру,
Природи мрію найяснішу. Наче
Усміхнені амури, коло неї
Стояли хлопчики рожевощокі
І леготом барвистих опахал
їй лиця ніжні обвівали, й цвів
Ще більше їх рум'янець.
Агріппа Пощастило ж
Антонію!
Енобарб її служниці, наче
Наяди ті, схилились перед нею
Й захоплено її ловили погляд.
Одна з них — справжня німфа!-стернувала,
Під дотиком лілейних рук умілих
Шовкові снасті трепетали. Линув
З галери аромат п'янкий на берег,
Куди із міста люд як хмара сунув.
На площі залишивсь один Антоній —
На троні сам на сам з повітрям чистим,
Яке, здавалось, також залюбки
Полинуло б назустріч Клеопатрі
Й лишило б замість себе порожнечу,
Якби могла терпіть її природа.
Агріппа Ця єгиптянка справді незрівнянна!
Енобарб Коли зійшла на берег Клеопатра,
Послав Антоній запросить її
На учту, та вона відповіла,
Що хтіла б гостем бачити його
У себе. Наш увічливий Антоній.
Який жінкам не відмовляв ніколи,
Разів з десяток поголивсь, пішов
На оргію і серцем заплатив
За те, що їв самими лиш очима.
Агріппа Божественна гетера! Юлій Цезар
Свій меч на ложі в неї залишив.
Де він орав, вона врожай зібрала.
Енобарб Я бачив раз, як Клеопатра бігла
По вулиці: засапалась вона
І не могла промовити ні слова,
Але й у сум'ятті була прекрасна:
И не дишучи, все ж дихала красою.
Меценат Тепер її навік Антоній кине.
Енобарб Ніколи в світі! Він не зможе. Роки
її не старять, і не в силі звичка
Всю вичерпать її різноманітність.
Втоливши пристрасть, інші набридають,
Вона ж жагу все більшу будить. Вабить
В ній навіть непотребство. Жрець побожний,
І той благословить її гріховність.
Меценат Якщо краса, порядність, ум — над серцем
Антонієвим владні, то для нього
Октавія — безцінний скарб.
Агріппа Ходімо,
Мій Енобарбе. Поки ти у Римі,
Моїм будь гостем.
Енобарб Дякую сердечно.
Виходять.
СЦЕНА З
Там же. Дім Цезаря.
Входять Цезар, Октавія та Антоній.
Антоній Світ і обов'язки державні часом
Нас будуть розлучать.
Октавія Тоді за тебе
Уклінно я молитимусь богам.
Антоній Добраніч, Цезарю. А ти на мене,
Октавіє, не слухай нарікань.
Звичайно, я грішив, та це минулось,
І я змінюсь, мій друже. На добраніч.
Октавія На добраніч.
Цезар На добраніч.
Цезар та Октавія виходять.
Входить провісник.
Антоній Нудьгуєш за Єгиптом?
Провісник О, коли б
Не їздив ти туди, а я відтіль!
Антоній Чого це так?
Провісник Не поясню словами,
Та відчуваю — слід тобі вернутись
Назад в Єгипет.
Антоній Краще ти скажи:
Хто стане вище — я чи Цезар?
Провісник Цезар.
Тому, Антонію, тримайся далі
Від Цезаря. Твій демон-охоронець
Відважний, благородний, незрівнянний,
Як Цезаря немає поблизу.
А коло нього він ніяковіє,
Пригнічений. Тож будь від нього далі.
Антоній Про це — ні слова.
Провісник Лиш тобі одному.
В яку б ти гру не грав з ним — ти програєш,
А вже йому напевно пощастить,
Хоч би ти й добре грав. В його промінні
Ти гаснеш, мерхнеш. Нітиться, кажу,
Твій дух при ньому, нітиться і слабне;
На відстані ж він сильний.
Антоній Годі, йди.
Скажи, нехай сюди Вентідій прийде.
Провісник виходить.
Давно вже час йому в похід. Віщун —
Знання це чи випадок — мовив правду.
Покірні Цезареві й кості в грі —
Хитріший я, проте щастить йому.
Ми жереб кинем — виграв він. Бій півнів —
Він переміг; перепелиний — знову
Він б'є моїх, хоч кращих. До Єгипту!
Я тут женюсь — для миру, та душею,
Думками — я на Сході.
Входить В є н т і д і й.
А, Вентідій.
Ти підеш на парфян. Наказ готовий.
Ходімо, дам його тобі.
Виходять.
СЦЕНА 4
Там же. Вулиця.
Входять Л є пі д, Меценат і Агріппа.
Лепід Та не турбуйтесь. Поспішіть до ваших
Воєначальників.
Агріппа Нехай Антоній
Октавію обійме і — у путь.
Лепід До зустрічі в військовому уборі —
Вам панцер до лиця. Прощайте.
Меценат Мабуть,
Ми у Мізен прибудемо раніше,
Ніж ти, Лепіде.
Лепід Ваша путь — коротша.
Я ж гак роблю великий. Днів на два
Доберетеся швидше.
Меценат
і Агріппа В добрий час.
Лепід Нехай щастить.
Виходять.
СЦЕНА 5
Александрія. Палац Клеопатри.
Входять Клеопатра, Харміана, Ірада й Алексас.
Клеопатра Я хочу музики! Це хліб душі,
Що живить нас в коханні.
Всі Гей, музики!
Входить євнух М а р д і а н.
Клеопатра Ні, краще, Харміано, граймо в кулі.
Харміана Рука болить. Пограй-но з Мардіаном.
Клеопатра Що з жінкою, що з євнухами грати —
Однаково. То як, мій друже,— граєш?
Мардіан Якщо зумію.
Клеопатра Відповідь сумна,
Та добре, коли є бодай бажання.
Мені ж не хочеться. Подайте вудку —
До річки краще підемо ловити
На звуки музики дурненьких рибок.
А як лише вчеплю котру за зябра,
Скажу їй: "От, Антонію, й попавсь!"
Харміана Було ж то сміху, як змагались ви
З Антонієм, хто риби більш наловить!
Він як шарпне! — а на гачку рибина,
Вже в'ялена,— норець твій почепив!
Клеопатра О, що то за часи були! В той день
Я сміхом вивела його з терпіння.
І сміхом же приспала уночі,
А вранці, упоївши, знов приспала,
Своє вбрання на нього надягла,
А меч його взяла собі...
Входить гонець.
Це з Рима.
Порадуй же щасливими вістями
Мій спраглий слух.
Гонець Царице, о царице!..
Клеопатра Антоній вмер? Якщо ти скажеш так,
Ти вб'єш свою царицю, підлий рабе;
Якщо ж здоровий, вільний мій Антоній —
Ось золото, а ось моя рука,-
Уста царів побожно трепетали,
Цілуючи ці прожилки небесні!
То як він?
Гонець Добре.
Клеопатра На ж іще... Стривай,-
Про мертвих теж ми кажемо — їм добре.
Коли це так, я золото розплавлю
І ним заллю твоє зловісне горло.
Гонець Царице, вислухай.
Клеопатра Ну, говори.
Та доброго твій вигляд не віщує.
Якщо Антоній вільний і здоровий,
Чого ти скис? А негаразд із ним —
Ти мав би не ввійти сюди — влетіти,
Як фурія в вінку із змій!
Гонець Чи зволиш
Ти вислухать мене?
Клеопатра Тебе побити
Воліла б я. А скажеш, що Антоній
Живий, здоровий, Цезареві друг,
Не бранець в нього,— золотим дощем
Тебе осиплю.
Гонець Він здоровий.
Клеопатра Добре.
Гонець 1 Цезареві друг.
Клеопатра Ти чесний хлопець.
Гонець Вони із Цезарем — найкращі друзі.
Клеопатра їй-бо, озолочу!
Гонець Але, царице...
Клеопатра От не люблю я тих "але"! Псують
Вони всю мову. Краще б їх не чути!
"Але" — немов тюремник, що веде
Злочинця за собою. Слухай, друже,
Кажи все зразу — добре і погане.
То, кажеш, він із Цезарем у дружбі,
Цілком здоровий, кажеш ти, і вільний?
Гонець Що вільний, я не говорив, Антоній
З Октавією зв'язаний.
Клеопатра Це чим же?
Гонець Чим? Ложем.
Клеопатра Ох, я млію, Харміано.
Гонець Він одружився з нею.
Клеопатра А бодай
Чума на тебе, клятого, напала!
(Збиває його з ніг)
Гонець Царице, змилуйся!
Клеопатра Що ти сказав?
(Знову б'є його)
Геть, підлий рабе! Виколю тобі
Мерзенні очі, вирву все волосся!
(Термосить його щосили)
Звелю шмагати дротом, у ропі
Живим зва;мо!
Гонець Царице милостива,
Я ж тільки вість приніс, а не вінчав їх.
Клеопатра Скажи, що ти збрехав, і я тебе
Звеличу, дам багаті володіння,
А прочухан цей лишиться для тебе
Єдиною покарою за те,
Що прогнівив мене. Всім обдарую,
Чого просить твоя дозволить скромність.
Гонець Він одруживсь, царице.
Клеопатра Надто довго
Ти жив, поганцю!
(Вихоплює кинджал)
Гонець Ох, гайда навтіки!
За віщо? Я ж нічим не завинив.
(Утікає)
Харміана Опам'ятайсь, царице. Він ні в чому
Не винен.
Клеопатра Грім б'є часом і безвинних.
Хай на Єгипет рине Ніл! Голубки
Хай в змій обернуться. Верніть раба.
Хоч божевільна я, та не кусаюсь.
Харміана Боїться він.
Клеопатра Його я не займу.
Харміана виходить.
Зганьбила руки я свої, побивши
Нерівного,— а винна я сама.
Харміана і гонець вертаються.
Підходь, не бійся. Чесний, та невдячний
Труд — вість приносити лиху. Приємна
Стоусто хай лунає, а погану
І так відчуєм.
Гонець Я свій обов'язок
Виконував.
Клеопатра То як,— вій одружився?
Сильніш тебе ненавидіть не стану,
Як знову скажеш "так".
Гонець Він одружився.
Клеопатра А, будь ти проклятий! Ти знов своєї?
Гонець То що ж, брехати?
Клеопатра Краще & ти збрехав.
Тоді хоч пів-Єгипту хай затоне
І стане дном мулким для гаддя! Геть!
Коли б ти навіть, як Нарціс, був гарний,
Для мене ти — гидкий. Він одружився?
Гонець Царице, змилуйся.
Клеопатра Він одружився?
Гонець Не гнівайсь, я не хтів тебе гнівити,
Слухняного ж карати — не по правді.
Антоній і Октавія побрались.
Клеопатра Його підступність і тебе, нікчемо,
Негідником зробила. Геть відціль!
Твій римський крам задорогий для мене.
Лиши його собі, і згиньте разом!
Гонець виходить.
Харміана Владичице ласкава, заспокойся.
Клеопатра Я Цезарю уймада честі тим,
Що славила Антонія.
Харміана Й не раз.
Клеопатра І ось відплата. Проведіть мене,-
Я падаю. Ірадо, Харміано...
Та ні, нічого... Дожени його,
Алексасе, благаю,-розпитай,
Яка вона із себе, скільки літ,
Якої вдачі, кольору волосся...
Останнє не забудь! Хутчіш вертайсь.
Алексас виходить.
Зректись його навік... Ні, Харміано!
Хай він з одного погляду — Горгона,
Та з другого він — Марс.
(До Мардіана)
Нехай Алексас
Про зріст Октавії докладно взнає.
Дай руку, Харміано. Пожалій
Мене без слів. Ходімо звідсіля.
Виходять.
СЦЕНА 6
Біля Мізенського валу.
Входять під звуки сурем і барабанів, з військами, з одного боку Поклей
і Менас, з другого — Цезар, Лепід, А н тю ній, Енобарб і Ме-
ценат.
Помпей Заручниками обмінялись ми.
Тепер ще поговорим перед боєм.
Цезар І я хотів почать з переговорів.
В листі ми виклали свої умови,
Які ти мав би зважити. Скажи,
Чи досить їх, щоб ти сховав у піхви
Свій меч обурений, а молодь буйну,
Що має тут загинути, вернув
Додому, на Сіцілію?
Помпей До вас,
Трьох і єдиних владарів держави,
До вас, намісників богів., звертаюсь,-
Невже лишиться батько мій без помсти,
І сина мавши, й друзів? Недарма
Був Юлій Цезар Брутові явився
Тоді в Філіппах,— він-бо знав, що ви
Відомстите за нього. А чому
Вступив у змову Кассій блідолиций?
Як зваживсь найчесніший з римлян Брут
Та інші з ним поборники свободи
Скривавить Капітолій? Лиш для того,
Щоб не стояв один над усіма.
І я для цього флот свій спорядив,
Що під його вагою море стогне.
Ним і скараю недостойний Рим
За те, що смертю батькові віддячив.
Цезар Щоб часом ти не схибив.
Атоній Ти, Помпею,
Нас флотом не залякуй. Ми на морі
Ще поговорим. А на суші, знаєш,
В нас більше сили.
Помпей Звісно,— й то настільки,
Що захопив ти дім мойого батька.
А що гнізда не в'ють собі зозулі,-
Живи тим часом.
Лепід Все це ні до чого.
Скажи нам краще, як приймаєш ти
Умови наші.
Цезар Це найголовніше.
Атоній Ми не збираємось тебе вмовляти —
Зваж сам, що корисніше...
Цезар 1 до чого
Ти призведеш, як більшого запрагнеш.
Помпей Мені ви залишаєте в обладу
Сіцілію й Сардінію, а я
Очистить маю море від піратів
І в Рим постачити вантаж пшениці,-
Як згода є, то розійдімось мирно,
Ні лез, ані щитів не пощербивши.
Цезар,
Атоній і
Лепід Такі умови.
Помпей Знайте, йшов сюди я
Із наміром умови ці прийняти,
Та Марк Антоній розгнівив мене.
Не варто б говорить, а доведеться:
Як воював із Цезарем твій брат,
То матері твоїй дала притулок
Сіцілія гостинна.
Антоній Знаю, знаю
Й давно, Помпею, думаю, як краще
Тобі за це віддячити.
Помпей Дай руку,-
Не сподівавсь, що тут тебе зустріну.
Антоній М'які на Сході ложа. Тож спасибі
За виклик несподіваний,— від цього
Я тільки виграв.
Цезар Дуже ти змінився,
Відколи ми розсталися.
Помпей Не знаю,-
Можливо, доля зла лице й порила,
Та серця не доступиться вона
І не підкорить.
Лепід Стрілись ми щасливо.
Помпей Так, сподіваюсь. То дійшли ми згоди?
Гаразд було б тепер її скріпити
Печатями і підписами.
Цезар Звісно,-
Це перш за все.
Помпей Ну а по тому — учта.
Хто перший пригощає? Киньмо жереб.
Антоній Я пригощу.
Помпей Ні, киньмо краще жереб.
Однаково ми шану віддамо
Твоїй єгипетській добірній кухні.
Я чув, що Цезар на тамтешніх учтах
Погладшав ніби.
Антоній Чув ти забагато.
Помпей Я зла не мислив.
Антоній Та й добра не мовив.
Помпей А ще я чув — Аполлодор приносив...
Енобарб Що з того? Ну, приносив...
Помпей Що приносив?
Енобарб Одну царицю Цезарю в мішку.
Помпей Я лиш тепер пізнав тебе. Ну, як
Живеться, воїне?
Енобарб Чудово. Й буде
Не гірше — ждуть мене чотири учти.
Помпей Ну, дай же руку. Я тобі не ворог.
Тебе я бачив у боях і заздрив
Твоїй відвазі.
Енобарб Я тобі не друг,
Та завжди мав для тебе схвальне слово,
Коли ти заслуговував на десять.
Помпей Мені твоя відвертість до вподоби.
Це до лиця тобі... Всіх на галеру
Прошу до мене.
Цезар,
Атоній
і Лепід Ми йдемо.
Помпей Ходім.
Всі, крім Менаса й Енобарба, виходять.
Менас
(убік)
Твій батько, Помпею, ніколи не уклав би цього
договору.
(До Енобарба)
Ми десь зустрічались?
Енобарб Здається, в морі.
Менас А й справді.
Енобарб Ти вправний на воді.
Менас А ти на суходолі.
Енобарб Я хвалю кожного, хто хвалить мене. А втім, то-
го, що я зробив на суходолі, не заперечиш.
Менас А я на воді.
Енобарб Воно-то так, хоча тобі краще було б — заради
власної безпеки —дещо й заперечити. Адже ти на морі великий
розбійник.
Менас А ти на суходолі.
Енобарб Коли так, то я зрікаюся своїх заслуг. Але дай
руку, Менасе. Якби наші очі мали суддівську владу, вони б зараз
заскочили на гарячому двох злочинців, що цілуються.
Менас У всіх людей чесні обличчя, хоч би що робили
їхні руки.
Енобарб Тільки не в гарненьких жінок.
Менас І не дивно. Адже їхні обличчя крадуть серця
Енобарб Ми прийшли сюди битися з вами.
Менас Щиро шкодую, що все скінчилося пиятикою.
Сьогодні Помпей просміє своє щастя.
Енобарб А назад уже годі відплакаги.
Менас Правду кажеш. Ми не сподівались побачити тут
Марка Антонія. Скажи, будь ласка, він одружився з Клеопаї юю?
Енобарб Цезарева сестра зветься Октавія.
Менас Атож. Вона була дружиною Гая Марцелла.
Енобарб А тепер вона дружина Марка Антонія.
Менас Та невже?
Енобарб Справді.
Менас То він і Цезар зв'язані назавжди.
Енобарб Якби мене спитали, я такого не провістив би.
Менас Мені здається, в їхньому шлюбі більше політи-
ки, ніж кохання.
Енобарб Мені теж. От побачиш: ці узи, замість зміцнити
їхню дружбу, стануть їй зашморгом. В Октавії — побожна, тиха і
спокійна вдача.
Менас Хто б не хотів собі такої дружини?
Енобарб Той, хто сам не такий, як-от Марк Антоній.
йому знов заманеться єгипетської страви. Тоді зітхання Октавії
роздмухають у Цезарі вогонь. І те, що їх з'єднує, стане приводом
до розриву. Антоній буде там, де його кохання, а тут він одру-
жився тільки задля вигоди.
Менас Можливо, й так. Ходім на корабель. Вип'ю за
твоє здоров'я.
Енобарб Що ж, давай — ми в Єгипті привчили до цього
свої горлянки.
Менас Ну, то ходім.
Виходять.
СЦЕНА 7
На борту Помпеєвої галери в Мізенському порту.
Музика. Входять кілька слуг з тацями.
1-й слуга Вони йдуть сюди. Декотрі з цих дубів ледве
тримаються на корінні,— їх звалить перший же вітерець.
2-й слуга Лепід уже геть червоний.
1-й слуга В нього зливають усі недопитки.
2-й слуга А як хто з ним заведеться, то він кричить: "Годі
Bav. годі!" — і лагодить їх умовляннями, а себе питвом.
1-й слуга Зате сам у незлагоді зі здоровим глуздом.
2-й слуга От що значить лізти в компанію великих людей.
Як на мене, то краще вже нікчемна тростина, ніж алебарда, якої
не підняти.
1-й слуга Сидіти у високому товаристві і не сміти й паль-
нем поворухнути — це все одно, що мати замість очей діри, вони
тільки спотворюють обличчя.
Сурми.
Входять Цезар, Антоній, Помпей, Лепід, Агріппа, Меценат,
Енобарб, Менас та інші воєначальники.
Атоній
(до Цезаря)
Щороку в них на східцях пірамід
Слід нільського розливу позначають:
Як вище — на врожай, а низько — значить
Жди недороду. Чим повніший Ніл,
Тим більше обіцяє він. З відпливом
У твань і мул сівач зерно закине,
А там вже недалеко і до жнив.
Лепід У вас там, кажуть, водяться предивні змії, чи тс
пак крокодили.
Антоній Водяться, Лепіде.
Лепід То оце зараз ваші змії, чи то пак крокодили.
купаються у вашій єгипетській твані та вигріваються під вашим
сонцем?
Антоній Авжеж.
Помпей
(до Лепіда)
Сідай, та ще вип'ємо. За здоров'я Лепіда!
Лепід Я трохи не теє, але від вас не відстану.
Енобарб Поки не заснеш. Боюся тільки, що швидше за-
снеш, ніж відстанеш.
Лепід Ні, справді,— я чув, що оті пірамеї Птолемідо-
ві — славні штучки. Не сперечайтесь — я сам чув.
Менас
(стиха, до Помпея)
Помпею...
Помпей Говори на вухо. Що там?
Менас
(стиха, до Помпея)
Встань, вийдім на хвилинку. Щось тобі
Сказати маю.
Помпей Почекай, я зараз.
Ще вип'єм за Лепідове здоров'я!
Лепід А що воно таке — ваша змія? Чи то пак кро-
кодили ця?
Антоній На вигляд воно схоже само на себе. Завширшки
якраз у свою широчину, заввишки-саме у свій зріст, і пере-
сувається, як усі, на своїх лапах; живиться тим, що їсть,
а якщо колись дух спустить, то душа його переселиться в інше
тіло.
Лепід А кольору якого?
Антоній Свого власного.
Лепід Дивовижна змійка.
Антоній Авжеж. І сльози має мокрі.
Цезар Цей опис його задовольнить?
Антоній Ну, звісно,— після всіх заздоровниць Помпеє-
вих. А ні — то він справжній Епікур.
Помпей
(до Менаса)
Чого вчепився знову? Відійди.
Роби, що сказано. А де мій кубок?
Менас
(стиха, до Помпея)
Таж вислухай мене — хоч для годиться.
Вставай.
Помпей
(до Менаса)
Ти збожеволів! В чому річ?
Помпей і Менас відходять убік.
Менас Тебе я завжди щиро шанував.
Помпей Служив мені ти віддано. Що ж далі?
Гей, друзі, веселіш!
Антоній Піски, Лепіде!
Не вгрузни, стережись.
Менас Ти хочеш стати
Володарем усього світу?
Помпей Як це?
Менас Питаю, хочеш стати владарем
Усесвіту?
Помпей Та як це може бути?
Менас Погодься лиш, і я, бідняк, тобі
Усесвіт подарую.
Помпей Що ти — п'яний?
Менас Ні, від вина я втримався, Помпею.
Лиш забажай, і ти — Юпітер. Все,
Чому кордоном океан і небо,-
Усе твоє.
Помпей Та як це осягнути?
Менас На кораблі в нас — три державці світу:
Я линви перетну, а вийдем в море —
Горлянки переріжемо всім трьом,
І все — твоє.
Помпей Робив би краще сам,
Без зайвих слів. Для мене це — підлота,
Для тебе — тільки служба. Мусиш знати,
Що я не вигоду над честю ставлю,
А честь — над вигодою. Як не гріх
Таке плескати язиком? Якби
Все це робилось потайки, без мене,-
Я б, може, і схвалив, але тепер
Повинен засудить. Облиш і пий.
Менас
(убік)
Он як? То далі сам собі шукай
Своє убоге щастя. Хто його,
Знайшовши, не бере,— той вже й не знайде.
Помпей П'ю за Лепіда!
Лнтоній Час його на берег
Відправити, Помпею,— за Лепіда!
Енобарб За тебе, Менасе!
Менас За Енобарба!
Помпей По вінця лий.
Енобарб
(показуючи на слугу, що виносить Лепіда)
Ото так здоровило!
Менас А що?
Енобарб Третину всесвіту поніс.
Менас Третина п'яна. От коли б то цілий,-
Все захиталось би.
Енобарб Ти більше випий —
І захитається.
Менас Ну що ж, давай.
Помпей А все ж бенкет наш — не александрійський.
Антоній До того йде. Ну, будьмо. За твоє
Здоров'я, Цезарю.
Цезар Це вже востаннє.
Сізіфів труд — коли полощеш мозок,
А він бруднішає.
Антоній Будь сином часу.
Цезар Вже краще — паном. Я б волів постити
Всі ці чотири дні, ніж мав одразу
Аж стільки випить за один.
Енобарб
(до Антонія)
Мій царю!
Чи не пора нам учту звеселити
Єгипетським вакхічним танцем?
Помпей Просим!
Антоній Тоді усі візьмімося за руки
й кружляймо, поки хміль свідомість нашу
Не втопить в Леті лагідній.
Енобарб Всі дружно
Ставаймо в коло, й музика гучна
Нехай лунає! Хлопчик хай заводить,
А ми підхопимо, наскільки сили
Нам вистачить в легенях.
Лунає музика. Енобарб розставляє танцівників у коло.
Пісня.
Дай нам, Бахусе, вина,
Кубки вип'ємо до дна!
Ще нам радощів додай.
Виноградом увінчай!
Світ весь крутиться — нехай,
Світ закрутиться — і хай!
Цезар Та годі вже! Помпею, на добраніч.
(До Антонія)
Ходімо, зятю любий. В нас є справи,
Піп не до речі їм ця легковажність.
(До всіх)
Час розійтись,— горять у всіх обличчя;
Он Енобарб — і той розм'як, та й я,
Що слово, затинаюсь; всі ми стали
На блазнів схожі. Що й казать! Добраніч!
Антонію, дай руку.
Помпей Я, мабуть,
Вас проведу до берега.
Антоній Будь ласка.
Помпей Ех ти, Антонію! Отак загарбав
Дім батьківський... Та хай уже,— ми ж друзі.
Сюди, тут човен.
Енобарб Не впадіть, глядіте!
Всі, крім Енобарба і Менаса, виходять.
На берег я не хочу.
Менас йдім до мене
В каюту. Гей, литаври, сурми, флейти!
Хай сам Нептун послухає, як ми
Мужів великих проводжаєм. Грайте,
Чорти б вас ухопили! Голосніше.
Сурми і литаври.
Енобарб Агов! Та де він? Мій шолом.
Менас Ходімо, воїне шляхетний.
Виходять.