Так.
Коли вони. голі, розпашілі та вкриті холодною піною, вистрибують зі штормового моря, на небо виповзає місяць.
Що це, самі собі дивуються вони, було?
Запитати нема в кого, хоча вони й відчувають на собі чийсь погляд. На пляжі — ані душі. Місяць десь заховався. Замість очей на них дрімотно блимає жменя зірок. Але ні заохочення, ані осуду від них не дочекаєшся.
Це — якесь чудо природи.
Так. Чудо.
І як же нам, питає вона, тепер бути?
Легко і радісно, каже він.
А хіба так можна?
Так треба.
Гей! Ти чого сачкуєш? Давай! Пий!
Вона розлучилася майже два роки тому. її колишній чоловік — художник, книжковий графік. У них шестирічний син. Жили вони у його батьків. Після розлучення батьки не схотіли розмінювати свою квартиру і викишкали невістку з онуком до комуналки.
Подумати тільки, каже чоловік своїй коханці, якби твій художник не був ідіотом, я б так ніколи тебе й не зустрів! От де жах!
Він називає її безцінною знахідкою, скарбом, десертом і перлиною. Діамантом, який він знайшов, зігрів, відшліфував, і вона вся засяяла.
Ну?
Друг дитинства встромляє чоловікові в руку гранчак і не відступається, доки той не заковтує всі двісті грамів.
Отак! Молодець. Бери яйце.
Сам він вже з’їв три, через що тепер змушений знову йти на кухню й ставити воду на вогонь.
Тобі скільки ще яєць? Два? Три?
Розмова крутиться довкола радіації. Друг дитинства знає про це більше, ніж усі західні фальсифікатори. Його батько має доступ до інформації, яку друкують безпосередньо для членів Політбюро.
Чоловік питає, як ще, крім горілки, можна боротися з наслідками аварії.
А я тобі скажу, відповідає друг дитинства, як із нею боротися. Перш за все, не панікувати. Паніка — найгірше. На війні за це розстрілювали. А, по-друге, усе, що вже виросло, треба спожити. М’ясо, молоко, овочі — все. Але так, щоб ніхто не знав, звідки воно. Повантажити і відправити у інші регіони. Інакше ми через один вибух всю економіку розваляємо.
Горілка допомагає другові дитинства з поточних справ перескочити на філософські. Причина всього, каже він, в тому, що наші люди — свині. А ті, що не свині, ті або травмовані, або хворі. Й це — медичний факт. Почитай будь-яке закрите дослідження. І тому з ними не можна інакше. Усі кричать: правду! Ми хочемо знати, як воно є насправді! Але дай їм справжні цифри, вони ж з переляку донищать усе, що не встигли розкрасти. А дай їм свободу — то матимеш хаос. Громадянську війну. Вони іншого життя не знають і не хочуть. Вони — як діти. Тому як ти їм допоможеш? Ніяк.
Друг дитинства вже мало не двадцять років в партії. Але він — не догматик. Він бачить, що ідея вичерпала себе, експеримент провалився. Просто поки що всі бояться визнати це. Ніхто не хоче втрачати владу. Люди думають, що влада є похідною від ідеології. Це не так. Влада — це чиста енергія. Й більше нічого. За будь-яких обставин. На будь-якому рівні. Міжнародному, родинному… Енергія. Вона є скрізь. Вона — дармова. Вона — твоя, якщо ти її бачиш і вмієш її взяти. Як? Це має значення. Вимагай, проси, грабуй. Але, як то не дивно, а люди самі все дають тим, хто каже їм: віддай! Ще й цілують руки. Всі успішні диктатури базуються на тому. На примітивному видобуванні енергії. От ти скажи мені, весь цей наш мирний атом. Яка його сутність? Що, власне, відбувається? Не знаєш? Так я тобі скажу. Береться клітина і руйнується. Навіщо? Бо коли ти її нищиш, звідти пирскає енергія. Хто сказав, що будувати краще, ніж ламати? Подивися на будь-яке суспільство, на будь-які родинні стосунки… Короче, за це треба випити.
Чоловік показує, що він — пас.
На півпальця! Для збудження апетиту. Головна страва — попереду.
Друг дитинства не пояснює натяку, а чоловік не перепитує. Навіщо? Він знає, що ніхто не примусить його пити. Він не любить горілки, і він не хоче, щоби він нього тхнуло. Особливо сьогодні. Він хоче додзвонитися до своєї коханки. Він більше не може без неї. Коли тобі під сорок, кохання діє не так, як у двадцять. Серце те саме, що й було, але цього разу задіяні його інші м’язи. Тому воно навіть мліє інакше.
Коханка цього не розуміє. Вона хоче, щоб все було, як у двадцять років. Хоча він дає їй більше, ніж будь-хто до нього. Він сам себе не впізнає. Але він знає: для рівного багаття краще одна суха деревина, ніж гори хмизу, який вмить спалахує і зразу ж прогорає.
Любов — це, повторює він, ніщо інше, як зустріч людини з Богом. Бо що таке Бог? Бог — це Абсолют. Первісність і Кінцевість. Єдність усього з усім. Але як може сучасна, пригнічена і розпорошена людина відчути щось подібне? Як? Тільки через повне і одночасне злиття двох тіл! Тільки це може наблизити нас до Єдиного.
Для цього чоловікові і його коханці треба, щоб її син був у садочку, або в діда з бабою, щоб він не хворів, щоб у неї не було занять, а у нього — нарад чи зборів. Тому для них кожна нагода побути разом — свято.
Якось на відкритих партійних зборах вони, ніби випадково, сідають поруч і під звітну доповідь, зчепивши зуби, дають рукам волю й ледве зупиняються за крок до спазмів.
А іншим разом він через нараду не може вирватися до неї, а потім прямо з вулиці дзвонить, розпалює її і доводить до нестями… А вона його. У холодній, неосвітленій будці в центрі міста.
Всю осінь і зиму вони в її комунальній кімнатці досліджують територію і природні ресурси країни, про існування якої всі чули, але мало хто здатен показати її на глобусі. У них — ні компаса, ні мап. Лише чуття та інтуїція. Рухаються вони то як метелики, кружляючи над кожною квіткою, доки та сама не почне вивергати нектар, то мов ніж, який без попередження з хряскотом розтинає панцир кавуна й тоне в солодкій, стиглій м’якоті.
Але де б вони не забрідали, які б чуда їм там не відкривалися, вони не сумніваються, що це лише крапля в морі. Бо тут нема двох однакових стежок.
З жовтня до восьмого березня вони не помічають ні числа, ні місяця. На міжнародний жіночий день він іде до неї з подарунком, шампанським, квітами і зразу ж відчуває якесь натяжіння.
Щось, каже він, не так?
Все так.
Ти певна?
У мене, каже вона йому, затримка.
Що значить "не хочу"? Це — чистий, натуральний продукт!