Звичайно, ця людина по самій природі своїй здатна була підійти до такої справи, як справа Клайда, без несамовитої пристрасності Мейсона. Він сам, коли йому було двадцять років, потрапив у важке становище, опинившись між двох дівчат; до однієї він тільки залицявся, а в другу був серйозно закоханий. Звівши першу і опинившись перед дилемою — одружитись чи втекти, — він вибрав втечу. Але перед тим він розповів про все батькові, і той порадив йому поїхати у відпустку, а тим часом звернулися до послуг домашнього лікаря; внаслідок, витративши тисячу доларів і сплативши потрібні витрати на влаштування вагітної дівчини в Утіці, батько кінець кінцем виручив сина із скрутного становища і дав йому можливість повернутись, а потім і одружитися з другою дівчиною.
Тому, хоч Белнеп зовсім не співчував більш жорстоким і рішучим діям, з допомогою яких Клайд, якщо вірити обвинуваченню, намагався уникнути відповідальності (ніколи за всі роки своєї юридичної практики Белнеп не міг збагнути психологію вбивці), все ж таки він схилявся до думки, що Клайд був засліплений і заворожений коханням. Адже ходили чутки про його роман з якоюсь багатою дівчиною, чиє ім'я поки що не було відоме. І хіба він не був бідний, марнославний і честолюбний? За чутками, так воно й було, і Белнеп думав навіть, що при теперішньому політичному становищі в округу він міг би, на чималу вигоду для себе і, мабуть, на велике розчарування м-ра Мейсона, непогано побудувати оборону або принаймні створити ряд судових суперечок та відстрочень, які не дадуть м-рові Мейсону так легко заграбастати посаду судді округу, як він увляє собі. Хіба не можна зараз з допомогою енергійних юридичних прийомів, незважаючи на дедалі більшу ворожість населення і навіть саме через неї, клопотатись про перенесення розгляду справи в інший округ або ж про відстрочення, потрібне для добору нових свідчень? При цій умові процес почнеться тільки тоді, коли м-р Мейсон уже не буде прокурором, Белнеп, разом з своїм молодим компаньйоном м-ром Рубеном Джефсоном, який недавно переїхав із штату Вермонт, уже думав про це.
І от з'явився м-р Кетчумен в супроводі м-ра Келлога. І потім нарада з м-ром Кетчуменом і м-ром Келлогом, причому останній, посилаючись на політичну ситуацію, доводив, що Белнеп зробить дуже розумно, взявши на себе оборону. Белнеп сам був дуже зацікавлений цією справою, тому він, порадившись із своїм молодим компаньйоном, швидко погодився. Зрештою, це не може пошкодити його політичній кар'єрі, хоч би як була тепер настроєна публіка.
А після того як Кетчумен вручив Белнепу завдаток і рекомендаційний лист до Клайда, Белнеп попросив Джефсона викликати по телефону Мейсона і повідомити його, що "Белнеп і Джефсон", як адвокати, яким Семюел Гріфітс доручив захист свого племінника, чекають від нього, Мейсона, докладного письмового повідомлення про всі пред'явлені Клайдові Гріфітсу обвинувачення, так само як і про всі показання свідків і докази, і просять ознайомити їх з протоколами розтину трупа і донесення слідчого. їх цікавить також, чи порушено клопотання про позачергову сесію Верховного суду, і якщо вона відбудеться, то якого призначено суддю і де та коли збереться рада присяжних. До речі, додав Белнеп, вони чули, що тіло міс Ол-ден вже відправлено на її батьківщину для поховання, — так от, він і його колега Джефсон просять негайного дозволу вирити тіло з землі, щоб його могли тепер оглянути лікарі, запрошені обороною. М-р Мейсон спершу запротестував, але кінець кінцем погодився, бо йому однаково довелося б підкоритися відповідному розпорядженню голови Верховного суду.
Коли все було уладнано, Белнеп заявив, що він іде в тюрму для побачення з Клайдом. Було пізно, а він ще не обідав, і йому тепер ніде було пообідати, але він хотів поговорити по щирості з цим юнаком, від якого, на думку Кетчумена, було дуже важко чого-небудь добитись. Белнепа підганяло бажання позмагатися з Мейсоном і переконання, що завдяки особливостям своєї вдачі він найкраще зрозуміє Клайда, і його професіональна цікавість була збуджена до краю. Скільки романтики і драматизму в цьому злочині! Що за дівчина ця Сондра Фінчлі, про яку йому вже розповіли під великим секретом? Чи не можна як-небудь залучити її до оборони Клайда? Йому вже сказали, що ім'я її не повинно згадуватись, — цього вимагають інтереси високої політики. Йому і справді не терпілось поговорити з цим хитрим, честолюбним і легковажним юнаком.
Прийшовши в тюрму і показавши шерифові Слеку лист від Кетчумена, Белнеп попросив, щоб йому зробили особливу ласку — провели в таке місце біля камери Клайда, звідки він міг би спершу, залишаючись непоміченим, постежити за арештованим. Тому Белнепа тихенько повели на другий поверх, відчинили двері в коридор, куди виходила камера Клайда, і дозволили ввійти туди одному. Підійшовши до камери на кілька кроків, він побачив Клайда, який у цю хвилину лежав на залізній койці обличчям униз, обхопивши голову руками; все його тіло безвільно обм'якло; поруч стояв піднос з їжею, якої він і не торкнувся. Справа в тому, що після відходу Кетчумена і другої марної спроби переконати когось своєю пустою і безглуздою брехнею Клайд зовсім засмутився. Він так занепав духом, що по-справжньому плакав, і його плечі здригалися від беззвучних ридань. Побачивши це і згадавши свої власні юнацькі витівки, Белнеп відчув гострий жаль. Бездушний убивця не стане плакати, — вирішив він.
Він підійшов до дверей камери і, трохи почекавши, заговорив:
— Ну, ну, Клайд! Це зовсім ні до чого. Не годиться так занепадати духом. Ваша справа, може, не така вже безнадійна, як ви думаєте. Сідайте-но і поговоріть з адвокатом, якому здається, що він зможе для вас дещо зробити, — хочете? Мене звуть Белнеп, Елвін Белнеп. Я живу тут, у Бріджбурзі, і мене прислав до вас цей хлопець, який недавно був у вас, — як його, Кетчумен, чи що? Вам він начебто не дуже припав до серця? Ну, мені теж. Він, я думаю, людина не нашого типу. Але от лист, яким він уповноважує мене бути вашим оборонцем. Хочете глянути?
Він сказав усе це весело і впевнено і простяг лист крізь залізні грати, до яких нерішуче і з цікавістю підійшов Клайд. Голос цієї людини звучав якось дуже щиро, незвично, в ньому було немов і співчуття, і розуміння, і це додало Клайдові хоробрості. Він, не вагаючись, узяв лист, проглянув його і повернув з усмішкою.