Письменника вражає голос, почути який він ніколи не розраховував, перед ним з'являються люди із сфер нібито дуже далеких, ці люди підказують йому нові думки, наголошують на важливості його книжки, відповідальності за кожне слово. Іноді зав'язується листувайня, відбувається знайомство, яке переходить у дружбу, навіть у пристрасну любов. Саме цим шляхом пані Ганська увійшла в життя Бальзака.
Письменникам часто дорікають за лестощі читачеві, особливо тим із них, хто досягає швидкого й гучного успіху. Досить зажити популярності, і письменник позбавляється поваги своїх товаришів по перу і критиків. У літературних колах великі тиражі звичайно приймають за досить переконливе свідоцтво неповноцінності даного автора. Немає сенсу спростовувати це судження, яке йде або від задерикуватої молоді, або від невдах, що втратили ілюзії. Та хоч як би там було, а розширення кола читачів не раз дозволяло письменникові ставитися до себе менш вибагливо.
Коріння тут глибше. При створенні літературного твору намір передати іншим людям власне бачення світу примушує рахуватися з обмеженістю комунікативних можливостей слова, вимагає відмовитись від усього, що вираженню не піддається і що охочіше ми передовірили б символам або подали у формі натяку. Якщо "важкий поет" на зразок Браунінга може дозволити собі користуватися шифром, який сигналізує про стани його душі лише небагатьом, котрі знають ключ до шифру, то популярний письменник не сміє про це й мріяти. Він намагається в усьому бути ясним і зрозумілим для рядового читача. Не дозволить собі написати не часто вживане слово, надміру кучеряве порівняння, він буде уникати незвичних героїв, що наділені глибоким і складним інтелектом, надто витонченою психікою, здатні до складних емоційних станів і потрапляють у виняткові житейські ситуації. Тобто письменник мусить прийняти на себе весь вантаж банальності, іноді несучи його воістину героїчно.
Останні слова дають привід згадати про чудові несподіванки, які приносять посмертні папери письменника; в занедбаних, незакінчених есе, мимохідь висловлених міркуваннях, коротких нотатках ми із здивуванням знаходимо у автора популярних романів і театральних п'єс, розрахованих на смаки найневибагливіших глядачів, несподівані злети, де він перебував у самотності і звідки опускався, йдучи на зустріч зі своєю публікою. І було б помилкою думати, що такі жертви складалися лише на вівтар Золотого Тільця, дуже часто вони бувають продиктовані найшляхетнішими спонуками: ідеєю просвітництва, гуманізмом. Нетерпимість до банальності, чим пишаються елітарні й замкнуті в собі літературні капища, таїть у собі більше безглуздя, ніж розумної турботи про свіжість мистецтва, і однаковою мірою свідчить про черствість серця цих естетів. Відома доза банальності не тільки неминуча, але навіть потрібна в будь-якому творі, зверненому до широких мас. Не можна писати епопею художніми засобами Рембо чи Малларме. Данте, незважаючи на всю свою поетичну дисципліну та принциповість, звертається до банальних терцин, щоб освіжити фантастичні кришталеві палаци в раю диханням звичайного земного повітря.
Але — про це ніколи не згадують — є автори, які пишуть приземлено із скромності. Ця надзвичайно рідкісна в літературному світі доброчесність все-таки має своїх представників, часом осяяних таким чарівливим німбом, як це було з Болеславом Прусом. Прус, який був мудріший, розумніший, освіченіший від більшості своїх читачів, ніколи над ними не вивищувався, звертався до них як рівний до рівних, виявляючи доброзичливість і повагу. Так само ставився він і до своїх героїв, навіть найсмиренніших. Іноді доводиться писати нижче своїх можливостей.
Не варто переоцінювати письменників популярних, вважаючи їх вершиною мудрості: найчастіше їм нічого більше сказати, крім того, що вони вже сказали. В очах читачів Сенкевич дуже підупав, після того як кілька років тому в Польщі був виданий том його невеликих речей, куди ввійшли тексти публічних виступів, інтерв'ю, дрібні статті, тобто речі, в яких він говорив від себе, а не устами своїх героїв — Кміциців та Володийовських. Тут повною мірою виявилася нездатність художника сказати своє власне, нове, глибоке слово. Вибрані ж з його творів "золоті думки" — це мудрість з відривного календаря. Реймонт подібного не сказав би. А яким наївним поза своїми творами був Флобер! Пруст проглянув його порівняння і побачив, що жодне з них не перевищує розумового рівня персонажів його романів. Це ще не зовсім переконливий аргумент, якби в нас не було листування Флобера. Листи, які належали до найвитонченіших у літературі, де відбито незабутню боротьбу за слово, палку любов до мистецтва, одночасно вражають убозтвом думки, наївністю поглядів та суджень в усьому, що не стосується гармонії досконалих фраз.
Є дуже чутливі письменники (кажу це не осудливо, тому що бути чутливими примушує їх не тільки читач, але й — куди більшою мірою — прагнення до популяризації свого мистецтва), які намагаються урізноманітити жанри, теми, стиль. Флобер, використовуючи двоїстість своєї природи, робив систематичний плодозмін: то занурювався в реалізм, то жив фантастикою. Заповзятлива мадам де Кайаве примусила Франса написати "Червону лілію", вважаючи, що в літературному фонді її друга має бути "світський роман", інакше могли б подумати, що він ні на що інше не здатен, крім того, щоб забавляти своєю ерудицією. Конрад у пізніший період творчості уникав морської тематики, віддаючи перевагу темам, щораз більше віддаленим від його перших романів, повною мірою використовуючи й свою уяву, і творчу силу. Зловживаючи різноманітністю жанрів і тематики, перекидаючись з роману на драму, з есе на лірику, можна геть збитися зі шляху і зазнати невдачі в кожному з цих жанрів.
Мало знайдеться письменників, чиє життя, від початку й до кінця, текло б гладенько й рівно, згідно з одними й тими ж переконаннями та ідеалами. Більшість зазнає різних змін. Наприклад, безтурботність, веселість, хтивість зраджують людину, і для неї починається період тяжких роздумів, смутку, меланхолії, вона відмовляється від насолод життя. Письменник, який впадає в такий стан, уже не може розраховувати на читачів, яких він досі розважав, небагато хто з них сприйме перелом у його творчості й лишиться йому вірний, зате він знайде інших. Відбуваються дуже глибокі зміни і в психіці, і в способі життя: прийняття іншої релігії, іншої суспільної ідеології, участь у політичному житті, якого раніше письменник уникав. Зміна може стати кінцевою фазою тривалого процесу, може статись і раптово — сама по собі або під впливом інших осіб чи певних подій, які примушують письменника робити вибір, приймати рішення, під чого б він охоче ухилився б, якби того не вимагали обставини. Змінившись, письменник уже не думає про колишніх читачів, а починає шукати нових. Якщо він знаменитий, то не тратить і давніх, проте вже не вони будуть заохочувати чи стримувати його. Так сталося з Честертоном після його переходу в католицтво.