Ось метафоричне зображення письменника, знеможеного у боротьбі з Привидами, що прагнуть життя, втілення,— він стійко їм протистоїть, віддаючи перевагу образу, обраному серцем чи розумом з безлічі інших. Дійде черга й до останніх, якщо вистачить часу. Проте його майже завжди обмаль. Письменник, розлучаючись із світом, в глибокій зажурі прощається з усіма голосами, обрисами, обличчями, постатями, що їм не зміг дати життя і які часто приходили до нього в мріях.
У ЛАБОРАТОРІЯХ ЛІТЕРАТУРИ
Впродовж багатьох століть поети не гребували тим, щоб їх вважали за вчених. Босий було почесним звертанням у римській поезії. В період, коли зароджувалась латинська література, грецька переживала олександрійську епоху, коли вченість поезії досягла апогею. Не кажучи вже про великі поеми, навіть у легкій епіграмі видно сліди міфології, історії або літератури, зрозумілі тільки дуже освіченим людям. Саме по собі це явище не було новиною, проте для александрійського періоду воно особливо характерне. Уже й Піндар був ученим, неперевершеним знавцем народних переказів, який умів видобувати з них неповторні тони, надавати їм особливого забарвлення. Гесіод виявив себе скрупульозним теологом, коли складав "Теогонію", а як уважно спостерігав він за польовими роботами, коли писав "Роботи і дні". Гомер не зміг би без серйозного дослідження добути відомості про бронзовий вік, і цілком очевидно, що він вивчив ще дуже багато речей, насамперед із сфери військового мистецтва, мореплавства, медицини. Поети, які обробляли після нього тему Троянської війни, збирали величезний матеріал з міфології — тисячі варіантів. Наявність такої ж попередньої роботи легко виявити і у трагіків, особливо в Евріпіда, який старався знайти незвичну й оригінальну форму для банального, всім відомого переказу.
Важко уявити собі, що батько римської поезії Енній не заглядав у книжки, коли збирав матеріал для свого "Літопису", Лукрецій у поемі "Про природу речей" дав ніби загальний огляд матеріалістичної філософії. Вергілій для "Енеїди" використав свої широкі знання міфології, історії, географії, релігії — в кожному вірші, в кожному визначенні відчувається ґрунтовне вивчення деталей, і пан Бержаре, висиджуючи над своїм "Virgilius nauticus" ("Вергілій-мореплавець"), використав всього лише маленьку часточку цієї поетичної енциклопедії. Овідій, працюючи над "Метаморфозами", виявив себе як справжній учений-міфолог, а його "Фасти" лишились незакінченими, адже в засланні, у варварських Томах, у нього не було під рукою наукових праць.
Середньовічна наука була безладна й фантастична, одначе поети вважали своїм обов'язком опанувати її, і "Божественна комедія" однаковою мірою ввібрала в себе натхнення Данте із знанням поета про сучасний йому світ. Ці знання проявилися і в "Симпозіумі", який поставив його в один ряд з найученішими людьми того часу. Гуманізм привчив поетів користуватися матеріалами, почерпнутими з книжок, навіть для вираження найбільш особистих, інтимних відчуттів, і при читанні кожного вірша, написаного в ту епоху, ми спершу бачимо руку, яка тягнеться до книжкової полиці, і лише потім папір, чорнильницю і перо. Мільтон видав підручник латинської граматики, логіку, історію Британії, теологічний трактат "De doctrina Christiana", збирав матеріали для великого латинського словника. XVII — XVIII століття в Європі — це доба поетів, які розробляли теми, що вимагали попереднього вивчення, і навіть Лафонтен, єдиний, можливо, справжній учень "школи нероб", мав репутацію сумлінного дослідника природи.
Романтизм увільнив від обов'язкової вченості принаймні лірику, завдяки чому нині ніхто з тих, хто пише еротичні вірші чи вірші "з настроєм", наприклад, про дощовий день, не вивчає "літературу предмета", не складає реєстр метафор і зітхань, яким послуговувались поети минулого. Одначе й романтизм не надавав права на невігластво. Міцкевич здобув чудову освіту, що дозволила йому з однаковою легкістю читати лекції з латинської літератури в Лозанні і зі слов'янської в Колеж де Франс, а його написану латиною оду на честь Наполеона III цілком можна поставити в один ряд з латинськими віршами гуманістів XVI століття. Красінський чудово знав історію і філософію, Словацький не черпав своїх знань з елементарних довідників. Усі видатні поети володіють ґрунтовною розумовою культурою, це відчутно у Висп'янського, який аж до глибин продумав історію Польщі й античність, і в Каспровича, який очолював університетську кафедру. Це лише серед літературних одноденок, авторів без будь-якого майбутнього зустрічаються пустоголові екземпляри.
Стефан Жеромський на сторінках "Снобізму й прогресу" обурювався з невігластва польських кубістів, футуристів та експресіоністів, а через десять років якийсь віршомаз заперечував "французьких больделерів", нездатний поважати художника, чиє ім'я, мабуть, знав лише з чуток. На кожного, хто розкриє том віршів Аполлінера, зразу ж війне густим чадом ерудиції, ерудиції незвичної і заплутаної, здобутої автором "Алкоголів" у ті численні години, проведені в Національній бібліотеці, бо ж він зовсім не просидів усе життя в шинку, як це уявляють його нинішні шанувальники. "Поет за роботою",— такий підпис під портретом Верхарна пензля Рейсселберга: схилений над рукописом поет, на столі — розгорнута книга, в глибині — бібліотека.
Колись роман зовсім не потребував підготовчої роботи. У ті безтурботні часи, коли Геліодор писав "Ефіопську повість", а Лонг складав чарівну ідилію "Дафніс і Хлоя", і згодом, коли створювалася книга про Магелона й книга про Мелюзіну, і, нарешті, в пору приголомшливих любовних історій, від яких запаморочилось у голові в лицаря з Ламанці, роман народжувала нічим не стримувана фантазія, збагачена спогадами прочитаного і підслуханих казок, оповідань, вечірніх бесід, які перемішалися між собою,— словом, роман народжувався з численних мотивів, які кружляли по світу по всіх дорогах, де тільки ступали люди. Але в цій гущавині безглуздь і нісенітниць з'являвся іноді художник, якому вдавалося крізь нетрі прокласти стежинку до справжньої краси. Загалом же від переважної більшості тодішніх романів явно відгонило ярмарковим балаганом. Небилиці, що називались у XVIII столітті в Польщі "романами", були смішні й ганебні.