— Думайте, що хочете, але я мушу йти додому. Нічне повітря — не на моє горло!
А Канарка тремтячим голосом почала скликати своїх діток:
— Ходімо, любесенькі! Вам давно пора в люлю!
Отак, під різними приводами, всі розійшлися, й Аліса зосталася сама.
— І хто мене тягнув за язика згадувати Діну! — сумно подумала вона. — Здається тут, унизу, ніхто її не любить, а я певна, що вона — найкраща киця у світі! О, Дінонько, Діно! Чи ми ще стрінемося знову, чи вже навіки розійшлись?.. [34]
І бідолашна Аліса знову залилася слізьми — так самотньо й пригнічено вона почувалася.
Однак трохи згодом до неї долинуло дрібне тупотіння, і вона рвучко підвела голову: може, то Миша передумала і вертається доказати свою історію? [35]
Розділ четвертий
Кролик крутить Крутихвостом
Але то був Білий Кролик. Він тихо дріботів назад, тривожно роззираючись на всі боки, мовби чогось шукав. Аліса розчула, як він мурмоче сам до себе:
— Герцогиня! Ой, Герцогиня! Бідні мої лапки! моя шкурка! мої вусики! Вона ж мені голову зніме! І де я міг їх загубити, де?
Аліса миттю здогадалася, що він шукає віяло й білі лайкові рукавички — і, добра душа, сама кинулася їх шукати. Але ні віяла, ні рукавичок ніде не було. Після купання в озерці все довкола здавалося іншим, а коридор зі скляним столиком та дверцятами щез без сліду.
Невдовзі Кролик примітив Алісу, що нишпорила туди-сюди, і визвірився на неї:
— Гей, Мері Ен! Ти що тут робиш? Ану біжи додому та принеси мені пару рукавичок і віяло! Одна нога — тут, друга — там!
З переляку Аліса гайнула, куди вказував Кролик, навіть не пояснюючи йому в яку оману він упав.
"Він переплутав мене з покоївкою, — думала вона на бігу. — Ото здивується, коли втямить, хто я насправді! А втім, я принесу йому віяло й рукавички, — звісно, якщо знайду".
Ледве вона це подумала, як попереду виринув чепурний будиночок, на дверях якого блищала мідна табличка з написом: "Б.КРОЛИК, ШЛЯХТИЧ". [36]
Аліса ввійшла без стуку і поспішила нагору. Вона страшенно боялася, що стріне справжню Мері Ен, і та нажене її раніше, ніж вона знайде віяло й рукавички.
— Чи ж не чудасія? — думала Аліса. — Опинитися на побігеньках у Кролика! Ще трохи — і я стану служницею в Діни!
І вона почала уявляти, як би це виглядало.
— "Панно Алісо! Негайно одягайтеся на прогулянку!" — "Зараз, зараз, нянечко! Я тут, поки вернеться Діна, стережу нірку, щоб не втекла миша".
"А втім, хтозна, чи Діну триматимуть у домі, якщо вона отак попихатиме людьми!" — додумала думку Аліса.
Тим часом вона опинилася в охайному покоїку, де на столі біля вікна побачила (як і сподівалася) віяло й дві чи три пари білих рукавичок. Вона взяла все, що мала взяти, і вже збиралася бігти назад, як раптом побачила біля дзеркала невеличку плящину. Цього разу ніякого "ВИПИЙ МЕНЕ" на ній не було, проте Аліса її відкоркувала й приклала до губ.
— Я вже знаю, — подумала вона, — досить мені щось випити чи з'їсти — так і вродиться якесь диво! Подивимося, що буде цього разу? Я б не проти знову підрости — так нелегко бути дрібнолюдком!
Так воно й сталося, і то далеко швидше, ніж гадалося. Не встигла Аліса випити й півпляшечки, як відчула, що впирається головою у стелю. Довелося їй нагинатися, щоб не скрутити собі в'язів. Вона похапцем поставила плящину на місце. [37]
— Ой, як шкода, що я стільки відсьорбнула! — сказала Аліса. — Сподіваюся, що далі не ростиму... вже й так у двері не пролажу...
Гай-гай! Запізно було шкодувати! Вона все росла й росла, і за якусь часину мусила стати навколішки. Далі й цього вже було не досить, тож Аліса спробувала лягти, впершись одним ліктем у двері, а другий заклала за голову. Та вона все росла й росла, і останнє, на що спромоглася — це виставити руку в вікно, а ногу — в комин.
"Я й ворухнутися не можу. Що ж то тепер зі мною буде?" — подумала Аліса.
На щастя, дія чарівного напою на цьому припинилася. Вона вже не росла. Правда, зручніше їй від цього не стало, та й надії вибратися звідси майже не було, тож не дивно, що вона засумувала.
— Як гарно було вдома, — думала бідна Аліса. — Там тебе ніколи не вижене під стелю і ніхто тобою не поштуркує — ніякі миші та кролики. І треба ж було мені плигати в ту кролячу нору?..
— А все ж... а все ж... тут, знаєте, доволі цікаво живеться! Подумати тільки — що я пережила! Читаючи казки, я гадала, що такого на світі просто не буває, а тут — ось воно! Про мене конче треба написати книжку, конче! Я й сама напишу, коли виросту велика...
— А втім, я й так уже велика, — скрушно додала вона. — Принаймні тут рости вже нікуди.
— Що ж воно виходить, — думала Аліса, — невже я ніколи не постаршаю? З одного боку, [38] це непогано — ніколи не бути бабусею... Але... вічно вчити уроки!.. О ні, не хочу!
— Дурненька Алісо! — розраювала вона саму себе. — Як же тут вчити уроки? Тут і для тебе місця бракує — не те що для підручників!
Отак вона розмовляла, виступаючи то від однієї, то від іншої сторони, і з цього всього виходила не найгірша розмова.
Коли це раптом знадвору озвався чийсь голос. Аліса вмовкла і стала дослухатися.
— Мері Ен! Мері Ен! — гукав голос. — Ти несеш рукавички, чи ні?
Відтак почулося легке дріботіння по сходах. Аліса здогадалася, що то Кролик повернувся на її розшуки. Геть забувши, що тепер вона у тисячу разів більша за нього і боятися його смішно, Аліса так затремтіла, аж будинок заходив ходором.
Кролик був уже під дверима і спробував їх відчинити, та що двері відчинялися досередини і були підперті Алісиним ліктем, то в нього нічого не вийшло. Аліса почула, як Кролик пробубонів:
— Що ж, обійду кругом і залізу через вікно.
"Як рак на горі свисне!" — подумала Аліса.
Підождавши, аж поки Кролик, як їй видалося, завовтузився під самим вікном, вона зненацька виткнула руку і хапнула нею наосліп. Вхопити їй нікого не пощастило, але почувся легенький вереск, щось гупнуло й відразу брязнуло розбите скло. Аліса зробила висновок, що Кролик, мабуть, чи не впав у парник з огірками.
Далі почувся гнівний голос (Кроликів): [39]
— Пете! Пете! Егей! Де ти?
А тоді, у відповідь, зовсім незнайомий їй голос:
— Я тут! Яблучка викопую, ваша вельможносте!