— Пісню, пісню, будь ласка! Нехай заспіває! — вигукнула Аліса так палко, що Грифон аж наче образився:
— Гм! На колір і смак товариш не всяк! Заспівай їй "Зчерепаховий суп", — га, старий? [102]
Казна-Що-Не-Черепаха глибоко зітхнув і заспівав, час від часу зриваючись на хлипи:
Ідіть усі, старі й малі*,
вже суп парує на столі.
Ну хто тут не оближе губ?
Ох же й смачний зчерепаховий суп!
Ах, який суп,
страх, який суп, —
вечірній, тремкий зчерепаховий суп,
суп,
суп!
Ну, що та риба, дичина,
садовина й городина?
Мені тоді обід лиш люб,
як є на столі зчерепаховий суп.
Ах, який суп,
страх, який суп, —
вечірній, тремкий зчерепаховий суп,
суп,
суп!..
— Іще раз приспів! — гукнув Грифон.
Та ледве Казна-Що-Не-Черепаха почав співати знову, як здалеку долинув крик:
— Суд починається!
*Пародія на популярний романс Дж.М.Сейлза "Вечірня зоря", який наспівували Керролові сестри Ліддел.
Зоря вечірня в небесах
тремка, як срібло, спокій ллє.
Одним-одна на всіх світах
так зачаровує мене...
[103]
— Гайда! — крикнув Грифон і, вхопивши Алісу за руку, потяг її за собою, навіть не дожидаючи кінця пісні.
— Який суд? — захекано спитала Аліса.
Але Грифон, знай, налягав на ноги:
— Гайда! Гайда!
А морський бриз, віючи їм навздогін, все тихіше й тихіше доносив до них сумовиті слова:
Ах, який суп,
страх, який суп...
вечірній, тремкий зчерепаховий суп,
суп,
суп...
[104]
Розділ одинадцятий
Хто вкрав пиріжки
Коли вони надбігли, Чирвовий Король з Королевою вже сиділи на троні в оточенні всілякого птаства та звірини, а також цілої колоди карт. Попереду під охороною двох вояків стояв закутий у кайдани Чирвовий Валет, а поруч із Королем — Білий Кролик, з ріжком в одній руці та сувоєм пергаменту в другій. Посеред судової зали красувався стіл, а на ньому — повний таріль пиріжків із фруктами, таких смаковитих на вигляд, що в Аліси аж слинка потекла.
"Хай би швидше кінчався суд і починалося частування", — подумала вона. Але думати про це, здавалося, було ще рано, тож вона почала роззиратися по залі, щоб якось згаяти час.
Бувати в судах їй досі не випадало, проте вона дещо знала про них із книжок і, на превелику свою радість, упевнилася, що може назвати посади майже всіх присутніх.
"Он суддя, — сказала вона подумки, — це видно з його величезної перуки".
Суддею, до речі, був Король, а що він нап'яв корону поверх перуки, то, видно, почувався не надто зручно; до того ж, перука зовсім йому не личила.
— А он лава присяжників, — розмірковувала Аліса. — А отих дванадцять птахотварів (вона, бачте, мусила вжити саме це слово, бо серед них були і птахи, й тварини), мабуть, і є присяжники. [105]
Це останнє слово вона вимовила на різні лади, сама собою пишаючись, гадаючи (і справедливо), що серед її ровесниць мало хто знається на таких речах. (Хоча, зауважмо, слово "присяжні" було б тут не менш доречне.) Усі дванадцятеро присяжних вельми зосереджено писали щось на грифельних табличках.
— Що вони пишуть? — пошепки запитала Аліса в Грифона. — Адже суд іще не почався?
— Вони записують свої імена, — шепнув у відповідь Грифон. — Бояться, що до кінця суду забудуть.
— От пришелепкуваті! — вголос обурилася Аліса, та зразу ж і прикусила язика, бо саме в цей час Білий Кролик вигукнув: "Прошу дотримуватись тиші!", а Король начепив окуляри і став водити очима по залі, вишукуючи балакунів.
Дивлячись на присяжних, Аліса бачила так виразно, мовби стояла в них за плечима, як усі вони виводять на табличках слово "пришелепкуваті"; один з них явно не знав, як воно пишеться, тож мусив питати розуму в сусіди.
"Уявляю собі їхні записи на кінець суду!" — подумала Аліса.
В одного з присяжних немилосердно шкрябало перо. Це було нестерпно, тож Аліса, обійшовши залу, зайшла йому за спину і, прихитрившись, вихопила в нього перо. Вона зробила це так спритно, що горопаха присяжний (не хто інший, як ящур Крутихвіст) так і не збагнув, куди воно поділося. Після марних пошуків він до кінця дня мусив писати пальцем, з чого було дуже мало [106] пуття, бо палець не лишав на табличці жодного сліду.
— Оповіснику, читай оскарження! — звелів Король.
По цих словах Білий Кролик дмухнув тричі в ріжок, розгорнув пергаментовий сувій і зачитав:
Краля Чирвова спекла пиріжки,
А також спекла рулет.
Та ті пиріжки, як і той рулет,
Украв Чирвовий Валет!...
— Ваш вирок! — звернувся Король до присяжних.
— Не тепер! Не тепер! — хапливо перебив Кролик. — До вироку ще далеко!
— Викликати першого свідка! — звелів Король.
Кролик тричі дмухнув у ріжок і проголосив:
— Перший свідок!
За першого свідка був Капелюшник. Він з явився, тримаючи в одній руці чашку чаю, а в другій — шматок хліба з маслом.
— Перепрошую, ваша величносте, — озвався він, — що я приніс усе це сюди, але, бачте, коли по мене прислали, я саме допивав чай...
— Ти мав би вже допити, — сказав Король. — Коли ти почав?
Капелюшник глипнув на Шаленого Зайця, який попідручки з Соньком-Гризуном супроводив його до судової зали.
— Здається, чотирнадцятого березня, — відповів той.
— П'ятнадцятого, — уточнив Капелюшник. [107]
— Шістнадцятого, — поправив Сонько-Гризун.
— Занотуйте, — звернувся Король до присяжних, і вони запопадливо записали на табличках усі три дати, тоді додали їх і одержану суму перевели в шилінги та пенси.
— Скинь свого капелюха, — звелів Капелюшникові Король.
— Це не мій капелюх, — відповів Капелюшник.
— Крадений! — проголосив Король, і присяжні миттю запрацювали перами.
— Я — капелюшник, у мене всі капелюхи на продаж, — пояснив Капелюшник, — своїх нема.
Тут вже й Королева нап'яла окуляри і так прикипіла до нього поглядом, аж Капелюшник сполотнів і затупцював на місці.
— Складай свої свідчення, — звелів Король, — але без нервів, бо зараз же скараємо на горло!
Видно, свідкові ці слова аж ніяк не додали мужності: він і далі переступав з ноги на ногу, кидаючи тривожні погляди на Королеву, і зопалу замість хліба надкусив чашку.
Тієї ж миті Аліса відчула, що з нею діється щось дивне, і тільки згодом збагнула: вона знову росла! Першим її бажанням було встати і вийти із зали, але потім вона вирішила, що сидітиме доти, доки їй вистачить на лаві місця.