Мати плакала, рвала на собі волосся й в несамовитості кричала:
— Пиши цьому шибеникові, цьому мужику, що вибився на бакаляра, щоб він приїздив за тобою, але не інакше, як з дозволу начальства й у гідному для твого звання екіпажі. Пиши, беріть шлюб на другий день після його приїзду — і геть з моїх очей...
Отже, бачивши упертість Алінину, пані Крагельська, нарешті, дозволила написати до Костомарова, сповіщаючи його за цю згоду й що він може приїхати до Києва взяти шлюб. Але, даючи згоду, пані Крагельська зазначила, що коли Микола Іванович не одержить дозволу приїхати сюди, то їм ніколи не одружитись, бо вона ні за що не поїде з Аліною до Саратова, щоб не дати приводу славетним спліткам нашого міста.
Аліна знала, що Миколі Івановичу не дозволять виїхати з Саратова, і вона, після довгих хитань, наважилась писати до Дубельта.
У справах III відділу зберігся цей Алінин лист з
7 грудня 1850 року за No 4695. Лист великий, докладний і наївний: Аліна жаліється Дубельтові на мамусю й хоче повпливати на Дубельта, посилаючись, що вона серцем і словом зв'язана з Костомаровим.
Через рядки пожовклого атраменту відчувається тривога, знервованість і ніякова змучена безпорадність.
Ваша ексцеленціє! Ще року 1847 я мала за честь з Вами зазнайомитись; не наважуюсь гадати, що Ви мене пам'ятаєте, хоча в Петербурзі я користувалася деякий час з Вашої доброзичливої участи в горі, що сталося зі мною на шістнадцятому році мого життя. Даруйте великодушно моїй сміливості турбувати Вас моїм проханням: мене примусила доля цілого мого життя. Зазначеного року, згідно з бажанням моїх батьків, я була заручена з П.Костомаровим, кол. Ад'юнкт-Професором Київського Університету Св. Володимира. — Це був вибір мого серця і матусі, яка бачила в ньому людину, що могла створити моє щастя. Напередодні нашого шлюбу його одвезли до Петербургу й заслали до Саратова. За допомогою Божою я витримала цей жорстокий удар лихої долі. Ви самі, Ваша ексцепенція, заспокоювали мене з батьківською ласкавістю, а тому я наважилась звернутись до Вас, яко до єдиної особи, що від неї залежить абож створити моє щастя, абож загубити його. Минуло вже майже чотири роки, як я зв'язана серцем і словом з Костомаровим, а матуся не згоджувалася з'єднати нас, називаючи нареченого мого вигнанцем; а тепер, бачивши мою упертість, вона дозволила мені написати йому листа, сповістити його за це й що він може приїхати до Києва взяти шлюб. — Благаю Вас, на колінах, зі сльозами, не одкиньте мого прохання відпустити мого нареченого до Києва, коли він прохатиме за це, хоча б на малий термін. — Коли це залежить не од Вас, то одне Ваше слово приймуть на увагу, і його напевне одпустять. Мені дали часу до травня місяця, щоб я скінчила всі наші родинні справи. Не прийміть за лихе, що я, в секреті від своєї матері, пишу до Вас цього листа: я люблю свого нареченого й бачу своє щастя в ньому, й тому наважилась на цей вчинок з певністю, що знайду в Вас прихильника, — першу надію покладаю на Бога й останню на Вас. — Коли я досягну своєї мети, то ім'я Ваше буде нероздільне з молитвою, що я її проказую за Ваше благоденство.
Маю за честь з щирою до Вашої ексцеленції високоповагою бути покірною слугою.
Аліна Крагельська
7 грудня 1850 року, Київ
Аліна писала цього листа потайки. Вона страшенно турбувалася, щоб мати нічого не довідалася за цей лист до Дубельта. Отже, в постскритумі Аліна додавала:
Не наважуюсь просити відповіді на цей лист, поперше, тому, що не хочу Вас турбувати й що його писано секретно — а найкращою відповіддю буде виконати моє прохання відпустити Костомарова.
Мати могла згодитись на шлюб з "вигнанцем", але вона в жаднім разі не могла згодитись на те, щоб ІНІЦІАТИВУ взяла на себе Аліна, щоб вона писала до когось, благала, клопоталась.
І все ж таки до матері дійшли чутки за цей Алінин лист до Дубельта. В родині Крагельських почалися нові сварки, докори, нотації, обурення, суперечки.
Аліна пише другого листа до Дубельта, прохаючи його, щоб він зберіг їхнє листування. Вона просить знищити листа. Щоб краще заховатись, вона пише не безпосередньо до Дубельта, а на адресу своєї знайомої дами, щоб уже та передавала адресатові:
Ваша ексцеленціє! З минулою поштою я одіслала до Вас листа, благаючи відпустити мого нареченого з Саратова в Київ, коли він прохатиме Вас за це. Листа цього писано в секреті від моєї матері, але вона довідалася за це й дорікає мені. Будьте такі ласкаві, вельмиповажаний Леонтіє Васильовичу, знищіть обидва ці листи, і коли мама, за колишнім з Вами знайомством, згадає писати до Вас про мене, то не видайте мого секрету, бо це відбере в мене давнє материне кохання і довір'я. Коли через будь-які обставини нареченого мого Костомарова не можна відпустити до Києва, то я витримаю цей удар: — принаймні дозвольте мені сподіванку, що про листи мої до Вас не довідається моя мати. Для більшої певности — я поспала цього листа на ім'я однієї дами, що візьме насебе турботу переслати його до Вас. — Даруйте великодушно, що турбую Вас: мені дала сміливість Ваша ласка, що з неї я користувалася в Петербурзі.
Маю честь бути Вашою покірною слугою.
Апіна Крагельська
Г рудня 20, 1850 року
[Помітка на листі] No 510. 8 лютого 1851 р. Наказано переховувати в повній таємниці. [Олівцем] Від Крагель-ської.
XV
Усе складалося проти Аліни: дома в Києві опір збоку матері, в Петербурзі жандарські заборони, в Саратові пасивність нареченого. Аліна писала до Дубельта, клопоталась, хвилювалась, турбувалась, обертала своє родинне київське життя в безперервну гістерику й сварку, не спинялась перед повним розривом з родиною, а Костомаров не робив жадного кроку, щоб піти їй назустріч, полегшити її становище, допомогти їй розв'язати складний вузол. Він виявляє дивну незрозумілу байдужість.
Вони помінялись ролями. Вона тверда, уперта, мужня; він хиткий, сумнівний, стриманий, непевний. Не він змагається з долею за неї, а вона за нього. Вона вказує, що він має робити, до кого звернутись, про що дбати. Вона підказує йому зміст його листів і заяв. Він плутає, обминає, мнеться, зрікається, уникає дії. Він отруєний нерішучістю, амфібеністичними хитаннями й сумнівами. Аліну він доводить до одчаю своєю млявістю.