І справді, йому пощастило зняти трубку, перш ніж дзвінок почули. Домініка відповіла йому з несподіваною покірністю. Вони домовилися зустрітися післязавтра в ба-люзакського священика. Ксав'є приведе з собою Ролана. А вона тим часом остаточно домовиться з подругою, яка готова взяти Ролана в свій пансіон. Домініка взяла на себе всі клопоти в Опікунській раді, де батько однієї з її учениць обіймав важливу посаду. Усе було просто, здавалося, перепон на шляху у Ксав'є більше нема. Залишилося тільки умовити малого: він, звичайно, згодиться, коли почує, що його чекає Домініка. Та все ж краще приготувати його загодя. Де його знайти? В домі його не було. Октавія сказала, що він побіг до струмка. Знову промочить ноги. Що ж, так йому й треба. Либонь, ще простудиться і застрягне тут, не приведи Господи! Октавія також його ненавиділа, бо їй "доводилося обслужувати й цього підкидька..."
Ксав'є побачив Ролана на повороті алеї. Хлопець — берет натягнутий на вуха, руки в кишенях — весело гилив перед собою шишку, ніби й гадки не мав, що його от-от кинуть у вир. Він довго прицілювався, розгойдуючи важкий, кований черевик, перш ніж ударити по шишці, посилав її далеко вперед, і знову скакав за нею, мов цапеня. Він не бачив Ксав'є, що стояв за сосною. Діти не люблять, коли дорослі підглядають за їхніми іграми. Це Ксав'є знав. Ось чому він не окликнув Ролана, обійшов навколо дому і начебто випадком зіткнувся з хлопцем.
— Ти ходив прощатися з островом? Ролан відповів, насупившись:
— А нащо? Це ж не людина...— і хотів був зайти до будинку, але Ксав'є поклав йому руку на плече.
— Стривай. Я хочу з тобою поговорити... Як ти гадаєш, що буде з тобою?
— Звідки мені знати...— буркнув малий і раптом додав:— Мене віддадуть якимось людям... Я хочу влаштуватися учнем і заробляти гроші.
— Але ти любиш книжки. Хіба ти не хочеш учитися?
— Я більше хочу заробляти. І взагалі мене ніхто не спитає. А власне... Чого це вас обходить? — процідив крізь зуби Ролан, одвернувшись.
— Припустімо, що мене це зовсім не обходить. Але, може, є хтось інший, кого...
Малий знизав плечима.
— Балакайте собі, як хочете...
Він сказав не підвищуючи голосу, але грубо і став підійматися на перші східці. Ксав'є притримав його за руку.
— Мадемуазель Домініка непокоїться за тебе. Вона хоче тебе бачити.
Хлопець повернув до Ксав'є надуте й недовірливе личко і запитав:
— А ви звідки знаєте?
— Вона мені телефонувала сьогодні вранці. Тільки не кажи про це нікому. Вона приїде по тебе в четвер і чекатиме тебе в Балюзаку. Я проведу тебе.
— Що вона може для мене зробити? Нічого! В неї нема грошей.
— Це не твоя справа. Довірся їй і мені. Ролан спитав тихо:
— Ви поберетеся?
Ксав'є відвів очі, щоб не бачити хлопця, і сказав (ніби сам щойно про це дізнався):
— Ні, Ролане, вона не буде моєю дружиною. Я ніколи не одружуся. Ніколи не матиму дітей, не матиму нікого, окрім тих хлопців, що їх довірять мені, як довірили тебе.
І він провів долонею по непокірній стриженій потилиці Ролана. Ролан запитав:
— А чому ви мною цікавитесь? Адже я нецікавий.
— Ти цікавий і мені, і Домініці. Ми цікавимося тобою тому, що ми тебе любимо.
— Ви мене любите? Мене? Таке вигадали! Ролан сміявся і хитав головою.
— Ти не віриш?
— Я ж вам ніхто.
— То й що? Домініка тобі теж ніхто, а ти ж її любиш. Він сказав:
— Це інша річ...— І замислився. Потім запитав у пориві радості:— То я побачу її в четвер? Це не вигадка?
— Ти не тільки її побачиш, ти поїдеш із нею. Але знай — це секрет.
Ролан повторив:
— Це не вигадка? — Він не всміхався, але його личко променіло.— Ходімо разом попрощаємося з островом,— сказав він раптом.— Хочете?
Ролан схопив Ксав'є за руку і потягнув за собою по алеї. Вони не примітили, що у вікні другого поверху, припавши лобом до шибки, стояв Мірбель. Він розчахнув вікно і зробив у їхньому напрямку такий рух, ніби прикладав до плеча невидиму рушницю.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Октавія позбирала зі столу порожні чашки, поставила їх на тацю і вже взялася за клямку.
— Мадам знає,— сказала вона, не обертаючись,— що малий забрав з собою усі свої речі?
— Які речі? — неуважно спитала Мішель, не відриваючись від роботи.
— І шафа, і комод порожні.
Мірбель відклав книжку, яку читав, і запитав, де малий.
— Я дозволила йому провести Ксав'є в Балюзак. Вони пішли пішки й обіцяли вернутися надвечір.
— Ти бачила їх, як вони виходили?
Мішель підхопилася. їй пригадалося, що Ксав'є ніс рюкзак.
— Я подумала, що він прихопив з собою харчі.
Вона квапливо вийшла з їдальні. Жан — за нею. Вони разом піднялися в мансарду, де спав хлопець. Так, шафа була порожня. В шухлядах вони теж не знайшли нічого, крім старої мильнички з дірчатою накривкою — "щоб коники дихали". Октавія теж, бурмочучи собі під ніс, піднялася в мансарду. Вона відчувала, що в домі щось відбувається. Мабуть, месьє Ксав'є на те й приїхав до Ларжюзона, щоб викрасти Ролана. Значить, щось йому від нього треба! З такими знайдами всяке буває.
Мірбель спустився на другий поверх, відчинив двері у кімнату Ксав'є і з порога побачив, що Ксав'є не забрав своїх речей: на підлозі валялася ношена сорочка і пара давно не чищених черевиків. Валізка стояла, між шафою і стіною.
— Цей повернеться,— сказала Мішель.— Чому ти супишся? Ми здихалися дитини. Хіба тобі не цього хотілося?
Мірбель вийшов з кімнати, нічого їй не відповівши. Вона рушила й собі слідом. Він підійшов до телефону, погортав телефонну книжку і подзвонив у Балюзак. У темній бібліотеці було холодно. На столі, за яким діти колись робили літні завдання, валялися здохлі мухи.
— Алло! Це дім священика? Можна попросити до телефону месьє Дартіжелонга?
Мішель сягнула рукою по трубку, але Мірбель люто відштовхнув її.
— Це ти? Ти повернешся надвечір?.. Сам? Так, я розумію... Та ні, я зовсім не втратив до нього інтересу... Поживемо — побачимо.
Він говорив рівним глухим голосом. Повісивши слухавку, він сказав Мішель:
— Не ходи за мною назирці. Облиш мене самого. Вона вийшла на ґанок і дивилася йому вслід, поки він
зник у пітьмі.
А в цей час балюзакський священик говорив Ксав'є тоном змовника:
— Я залишу вас наодинці з нею. Автобус приїде лише за чверть години. Хочете, я поведу малого в сад? Ви зможете спокійно поговорити...