— Ти не можеш залишатися сама сьогодні вночі, Мішель. І я теж не можу залишатися сам.
Вона тихо сказала:
— Ось уже два роки, як ти не приходив до мене вночі... Вона перша ввійшла в спальню.
— Не запалюй світла,— попросив він.
Вони полягали, вона обняла його. Вони мовчали.
Містечкові півні перекликалися з сільськими півнями. Але світання ще не проникло в кімнату. Він сказав, що треба спробувати заснути.
— Так, але я хочу запитати тебе ще про одне... Ніколи не зважувалася з тобою про це поговорити. Пам'ятаєш, ти сказав того вечора, коли він загинув, що хтось інший його штовхнув. Що ти мав на увазі?
— Я повторив те, що сказав балюзакський священик. Тоді я ще не знав, який зміст він вкладає в ці слова.
— А тепер знаєш?
— Ми говорили про це, коли я за дорученням Бріжітти Піян завозив йому гроші. Ти ж знаєш, вона скрізь замовляє панахиди по Ксав'є.
— Так, вона хоче цим спокутувати свою провину. Один Бог знає, скільки ударів вона завдала йому нишком. А тепер Бріжітта хоче спокутувати це все тим,
що заливає вівтарі "кров'ю Христовою" за звичним тарифом.
Обоє засміялися.
— Цікаво,— сказала Мішель,— а що про все це Бріжітта думає, що вона вигадує?..
— О, можеш не сумніватися, вона вірна собі. Вона одночасно підтримує дві версії: і вбивство, і самогубство. "Я убив Ксав'є, який хотів сам померти". На це вона натякнула Дартіжелонгам і прямо сказала балюзакському священикові.
— І він повірив?
— Звичайно, ні! Власне, він сам побоюється, що він винуватець тієї смерті. Ксав'є дуже засмутила їхня суперечка того вечора. Кюре сміявся над бідолашним Ксав'є за те, що той надає такого значення випадковим зустрічам з людьми. Він запевняв Ксав'є, що жертвувати собою ради кожного зокрема — це марно розтрачувати життя. Священик і досі пам'ятає, як похмуро, з яким розпачем він вигукнув: "О, аби ж то я порятував хоч одного!" Але священик не вірить у самогубство. "Чи ж мислима річ,—усе повторює він,— щоб святий укоротив собі віку?"
— Він вважає Ксав'є за святого?
— Навіть запевняє, що має всі підстави в цьому не сумніватися.
— Тоді хто ж штовхнув Ксав'є?
— Це божевілля... Священик розповідав мені чомусь про біснувате дитя, про яке згадується в Євангелії від Марка. Дух німий кидав його і в огонь, і в воду, щоб погубити його.
— Ні. Але ж святий не може бути біснуватий,— заперечила Мішель.
— Священик запевняє, що і святий може на коротку мить попасти під владу того, хто розраховував, що в хвилину відчаю ми здатні на все. Але іноді буває, що поряд із відчаєм живе і надія. Кюре відомі навіть такі випадки.
Мішель зітхнула, неначе їй із серця камінь спав.
— Тепер я більше не сумніваюся: його убив не ти, а той піп.
Мірбель похмуро відповів:
— Не більше, ніж він, ніж я чи ти... або Ролан чи Бріжітта...
Вони знову замовкли. Крики півнів краяли холодний світанок. Жан відчув, як поряд здригаються плечі Мішель.
— Твоя черга плакати,— сказав він.
Він на мить торкнувся губами її мокрої щоки, а потім і собі крізь сльози прошепотів:
— Чому ж ми його оплакуємо, Мішель? Він нарешті з Тим, кого полюбив.