(1) "Золотий парашут" (англ.) — грошова допомога в разі звільнення, сума якої визначається під час підписання контракту.
(2) "Я Усюди" — назва патріотичної газети, яка виходила у Франції під час Другої світової війни.
М-м-м, як мені це подобається — сушити вам мізки. Я бавлюся з вашою правою півкулею. Ваші бажання більше не належать вам: я нав'язую свої. Я забороняю вам бажати навмання. Ваше бажання є результатом мільярдних інвестицій. Це я вирішую сьогодні, чого ви схочете завтра.
Все, що я сказав, напевне, не звеличує мене у ваших очах. Взагалі, коли пишеш книгу, краще удавати друзяку, але не хочу перекручувати правди: я не люб'язний оповідач. Я скоріше сволота, яка спотворює все навколо. Краще [13] вам зненавидіти мене зараз, перш ніж ви зненавидите епоху, яка мене породила.
Хіба не приголомшує, що всі вважають цю ситуацію нормальною? Ви мені огидні, жалюгідні раби моїх найменших примх. Чому ви дозволили мені стати Володарем Світу? Я хочу викрити цю таємницю: яким чином на гребені нашої цинічної ери відбулася коронація імператриці Реклами? Ніколи за дві тисячі років безвідповідальні кретини на зразок мене не мали такої влади.
Я хотів би все кинути і, прихопивши грошенят, нар-коти та кількох мандрьох, втекти на якийсь безлюдний острів. (Уявляю, як цілими днями я милуюся Сореєю і Тамарою, які пальцюють одна одну та водночас сукають мою тростину.) Але мені бракує духу звільнитися самому. Тому я й пишу цю книгу. Як тільки мене витурять, от тоді й покину цю золоту в'язницю. Я шкідливий, зупиніть мене, доки не пізно, зробіть ласку! Киньте мені сто штук, і я заберуся назавжди, присягаюся! Що я можу зробити, якщо людство замінило Бога на продукти масового споживання?
Я посміхаюся, тому що тільки-но вийде ця книга, мене не тільки не виженуть, але й підвищать. У світі, про який я збираюся вам розповісти, перетравлюють будь-яку критику, заохочують нахабність, платять за доноси, організовують провокації. Саме час роздавати Нобелівську премію за Кращу провокацію — я буду кандидатом, якого навряд чи хто переможе. Бунт є частиною гри. Раніше диктатори боялися свободи слова, викорінювали інакомислення, ув'язнювали письменників, спалювали опозиційні [14] книги. Славетні часи мерзенних інквізицій дозволяли відрізнити добрих від поганих. Рекламний тоталітаризм краще призвичаївся вмивати руки. Цей різновид фашизму добре засвоїв уроки попередніх диктатур (Берлін 1945 та Берлін 1989 — зрештою, чому ці варварські режими сконали в тому самому місті?).
Аби перетворити людство на рабів, реклама обрала тихий шлях вправного переконання. Ми живемо в часи першої за всю історію системи володарювання людини над людиною, проти якої навіть свобода є безсилою. Навпаки, ця система базується на свободі, що і є найбільшою її знахідкою. Будь-яка критика її тішить, памфлети створюють ілюзію її солодкавої толерантності. Вона підкорює вас надзвичайно елегантно. Усе дозволено, ніхто тебе не чіпатиме, якщо ти миришся з безладом. Система досягла своєї мети — навіть непокора стала формою покори.
Наші розбиті долі гарненько розкладені по поличках. Навіть ви, читачі цієї книжки, напевно міркуєте собі: "Який він прикольний, цей рекламіст, що узявся сцяти проти вітру! Насправді, любчику, ти зав'язаний, як і всі ми, і завжди разом з нами платитимеш податки". І немає ніякого виходу. Все під охороною, всі посміхаються. Вас тримають за віжки — кредитами, щомісячними внесками, квартплатою. Ви не в гуморі? Мільйони безробітних на вулицях чекають, доки звільниться ваше місце. Ви можете ображатися скільки завгодно, Черчілль давно все пояснив: "Це найгірша система, за винятком всіх інших". Він не став лицемірити. Він не сказав "найкраща система", а сказав "найгірша".
3.
Сьогодні о 9 ранку я відснідав із маркетинг-директором Відділу нової продукції компанії "Мадон" — однієї з найбільших у світі агропромислових корпорацій (торговельний обіг у 1998 р. — 84,848 мільярда франків, або 12,395 мільярда євро) — у бункері зі сталі та скла у стилі а-ля Альберт Шпеєр. Аби потрапити всередину, слід пред'явити перепустку: імперію йогуртів ретельно охороняють. Ще ніколи молочні продукти не були так добре захищені. Тільки й залишилося позначити термін зберігання над автоматичними дверима. Мені видали магнітну картку, без якої до ліфтів не дістатися. Я перетнув хол із турнікетами, як у метро, аж раптом відчув власну значущість, наче я йшов відвідати самого Президента Франції, а не якогось старого канюку-векакашника(1) в смугастій сорочці. У ліфті мені спали на думку рядки Мішеля Уельбека:[16]
На Голгофу люди пнуться
У ліфтах, які аж сяють,
Секретарки скрізь снуються,
Штучні ви накладають(2).
(1) ВКК — Вищі комерційні курси.
(2) Переклад Миколи Луцюка.
Дивно було почувати себе ніби всередині цієї холодної поезії.
Якщо згадувати, то зрозуміло, що ця ранкова нарада власне й була важливішою, ніж прийом у президента. Саме це зібрання виявилося доленосним у моєму житті, бо ж визначило все, що сталося далі.
На дев'ятому поверсі "Мадон" усі керівники виряджені у смугасті сорочки та краватки із зображеннями звірят. Маркетинг-директор тероризує своїх помічниць, які аж пухнуть — от-от рознюняються. Його звати Альфред Дюлер. Альфред Дюлер починає всі свої meetings(1) однаково: "Ми зібралися тут не заради власного задоволення, а задля задоволення нашого споживача". Наче цей споживач якоїсь іншої раси — "Untermensch"(2) чи що. Мене тягне блювати: тому, хто печеться виключно про "харчі", це чути нудно. Я уявляю його ранок: він голиться, затягується краваткою, шокує дітей запахом із рота, голосно, аж гай гуде, слухає "Франс-Інфо", допиваючи каву на кухні, читає "Еко". Він не торкається своєї дружини з 1975 року, більше того — не скаче в гречку (на відміну від неї). Він читає максимум одну книжку на рік, та цю й єдину написав Ал єн Дюамель. Він виряджається у свій костюмчик, щиро вірує, що посідає чільне місце у холдингу, має потужний "Мерседес", який вронькає у дорожніх пробках, і стільникову "моторолу", яка пілімкає в шкіряному футлярі під автомагнітолою Pioneer, яка нескінченно волає: "CASTO-CASTO-CASTORA-MA!", "МАМОНТ" ТРОЩИТЬ ЦІНИ!", "ОБИРАЄТЕ ВДАЛО — ЗНАХОДИТЕ МЕТУ!" Він переконаний, що зростання виробництва — добра новина, тоді як це зростання [17] є лише надвиробництвом — "великим скупченням продавців" (Карл Маркс), кучугурою непотребу, яка нас накриє та погребе. Він має Віру. Він здобув її на Вищих курсах: так повіримо ж у ЗРОСТАННЯ ВИРОБНИЦТВА Виготовлятимемо мільйони тонн продуктів — і будьмо щасливі! Хай живе експансія — двигун заводів, які рухають експансією! Головне — не зупинятися і не замислюватись!