У ніч з 9 па 10 грудня "Наутилус" зустрів на своєму шляху цілі полчища молюсків. З настанням мочі тварини, піднявшись [120] з морських безодень у верхні шари і пливучи міграційними шляхами оселедця і сардин, переміщалися з помірної зони в зони більш теплі. Звичайна міграція морських організмів, що охоплює величезні маси, обчислювані мільйонами тонн! •
Ми спостерігали крізь товсті кришталеві стекла, як кальмари, із силою викидаючи воду зі своєї так званої "воропки" зворотними поштовхами, за "ракетним" принципом, моторно перебираючи своїми десятьма щупальцями, що маяли навколо їхньої голови, як живі змії Горгони, переслідували з дивовижною швидкістю риб і молюсків, — пожирали дрібних і у свою чергу пожиралися більшими. "Наутилус", попри швидкість свого ходу, протягом багатьох годин йшов у оточенні цих тварин, що їх незліченно потрапляло у сіті. Я упізнав представників дев'яти видів, відповідно до класифікації Д'орбіньї, типових для тихоокеанської фауни.
Море щедро розгортало перед нами картини, щодалі чарівніші! Воно різноманітило їх до нескінченності. Воно змінювало без утоми декорації й обстановку сцени, радуючи око. Воно не тільки розважало нас, дозволяючи спостерігати живих істот у рідній їм стихії, але і відкривало нам свої самі найпотаємніші скарби.
Удень, 11 грудня, я читав у салоні книгу з бібліотеки капітана Немо. Нед Ленд і Коисель при розсунутих ставнях милувалися яскраво освітленими водами. "Наутилус" стояв на місці. Наповнивши резервуари, судію трималося на глибині тисячі метрів, у шарах малоиаселеиих, де велика риба зустрічається надзвичайно рідко.
Я читав чарівну книгу Жаиа Масе "Служники шлунка", захоплюючись винятковою дотепністю автора, аж раптом Консель покликав мене.
— Чи не зволить ваша милість підійти сюди на хвилину? — сказав він якимось дивним голосом.
— Що трапилося, Консель?
— Чи не зволите глянути.
Я встав, підійшов до вікна, глянув назовні.
У просторі, яскраво освітленому прожектором "Наутилуса", видпілося зависле у воді якесь чорне громаддя. Я пильно вдивлявся, розглядаючи цю гігантську китоподібну істоту. І раптом у мене майнув здогад.
— Корабель! — вигукнув я.
— Так, — відповідав канадець, — затонулий корабель із перебитим рангоутом!
Нед Ленд не помилявся. Перед нами був корабель, що зазнав катастрофи, з перерізаними вантами, які безпомічно висіли на [121]ланцюгах. Корпус судна був ще в доброму стані; здавалося, аварія корабля відбулася усього кілька годин тому. Уламки трьох щогл, котрі виступали над палубою ледь на два фути, свідчили, що команді судна довелося пожертвувати рангоутом. Наповнившись водою, судно нахилилося на бакборт. Який жаль викликало це судно! Але ще більший смуток охопив нас при вигляді трупів на палубі, прив'язаних канатами! Я нарахував шість трупів: чотири чоловічих — один так і застиг, стоячи біля керма, — один жіночий. Жінка з дитиною на руках висунулася наполовину з ґратчастого отвору юта!
Вона була молода. При яскравому світлі прожектора я міг навіть розрізнити риси її обличчя, ще не торкнутого тлінню. У розпачі вона підняла над головою дитину, що чіплялась рученятами за материнську шию! Обличчя чотирьох моряків, котрі в останньому зусиллі намагалися розірвати мотузки, що зв'язували їх з потопаючим судном, воістину були жахливі! Один лише керманич, із прилиплим до чола сивим волоссям і ясним обличчям, зберігав спокій і, стискаючи штурвал у руках, здавалося, продовжував керувати своїм трищогловим кораблем у його останню путь в безоднях океану!
Яке страшне видовище! Мовчки, з калатанням серця, спостерігали ми, не відводячи очей, цю картину аварії корабля, що ніби зафіксувала мить катастрофи!
А ненажерливі акули вже зліталися на запах людського м'яса!
І поки "Наутилус", лавіруючи, огинав корпус затонулого корабля, я встиг прочитати на його кормі:
"ФЛОРИДА" ЗУНДЕРЛАНД
Глава дев'ятнадцята
ВАНІКОРО
Трагічна загибель "Флориди" не була якимось винятковим випадком катастроф на морі. І згодом, плаваючи в морях найбільш судноплавних, ми все частіше зустрічали остови суден, що зазнали аварії, вони догнивали у воді; а на самісінькому дні моря іржавіли гармати, ядра, якорі, ланцюги і тисячі інших залізних уламків.
Одинадцятого грудня ми наблизилися до берегів архіпелагу Паумоту, що були Бугенвільською "небезпечною групою островів", розкиданих протягом п'ятисот льє, зі сходу-південно-сходу [122] на захід-північно-захід, під 13°30' — 20°50' південної широти і 125°30' — 151°30' західної довготи, від острова Дюсі до острова Лазарєва (Матахіва).
Цей архіпелаг займає площу в триста сімдесят квадратних льє і складається із шістдесятьох груп островів, з-поміж них знаходиться і група Гамбьє (Мангарева), що належить Франції. Це коралові острови. Повільна, але безупинна робота поліпів згодом приведе до того, що всі ці острови з'єднаються між собою. Затим новоутворений масив суші приєднається рано чи пізно до сусіднього архіпелагу, і між Новою Зеландією і Новою Каледошєю, простягнувшись аж до Маркізьких островів, виникне п'ятий материк.
Якось я заговорив на цю тему з капітаном Немо, але він сухо відповів мені:
— Потрібні нові люди, а не нові континенти!
Тримаючись наміченого курсу, "Наутилус" проходив поблизу острова Клермоп-Тоннер, найдивовижиішого з островів усієї групи, відкритої 1822 року капітаном "Мінерви" Беллом. І тут мені випала нагода спостерігати колонії мадрепорових коралів, яким зобов'язані своїм походженням острови в цій частині Тихого океану.
Мадрепорові корали — справжні рифоутворювачі, їх не треба зміщувати з іншими видами коралів. Це морські тварини, що мають вапняний кістяк. Одміни у структурі їхнього кістяка дали моєму знаменитому вчителю Мільн-Едвардсу підстави розділити їх па п'ять загонів. Мільярди цих мікроскопічних тварин створюють своїми вапняними скелетиками могутні спорудження: берегові рифи, острови. В одному місці вони утворюють лагуну, замикаючи океанські води в кільце подовженого атола. А там споруджують бар'єрні рифи, подібні до рифів, що оперізують береги Нової Каледоиії і багатьох островів Паумоту. А в інших місцях, як на островах Товариства і на острові Маврикія, вони зводять рифові бескиди, високі стрімкі скелі, коло підніжжя яких глибина океану значна.