У той час як капітан Немо промовляв останні слова, я подумав: "Полюс! Невже цей сміливець хоче прямувати до полюса?"
Капітан замовк, спрямувавши погляд на водну стихію, що її він так ретельно і безупинно вивчав. Після короткої паузи він сказав:
— Море містить у собі неабияку кількість солей. І якби удалося зібрати всю сіль, розчинену у світовому океані, обсяг її становив би чотири з половиною мільйони кубічних льє. І якби розсипати цю сіль рівномірно по всій земній кулі, утворився б соляний покрив понад десять метрів завтовшки. Не подумайте, що наявність солей у морській воді є примхою природи. Ні! Сіль зменшує випаровування води, охороняє від вивітрювання водяних парів і тим самим рятує від надмірності опадів помірні пояси нашої планети. Важлива роль! Почесна роль— врівноважувати дію стихій па земній кулі!
Капітан Немо знову замовк, випростався, зробив кілька кроків по палубі і знову підійшов до мене.
— Що ж до мільярдів дрібних істот, які мільйонами кишать у кожній краплі води, то роль їх не менш важлива. Вони поглинають морські солі, вбирають у себе розчинене у воді вапно й у вигляді поліпів і мадрепорових коралів є справжніми рифоутво-рювачами! Умираючи, вони знову віддають воді різні мінеральні речовини, а частково відкладають їх у вигляді кістяків на морському дні. У такий спосіб здійснюється вічний кругообіг, вічне життя! Життя більш напружене, ніж на суші, більш плідне, нескінченне, що охоплює воістину кожну краплю води в океані, у цьому середовищі, як вважають, згубному для людини, але життєдайному для міріадів істот — і для мене!
Промовляючи ці слова, капітан Немо зовсім змінився і це справило на мене сильне враження.
— І справжнє життя, — додав він, — тут, тільки тут! Я вірю в можливість створення підводних міст, побудови підводних будинків, котрі, як "Наутилус", щоранку будуть підніматися на поверхню океану, щоб запастися свіжим повітрям, міст вільних, міст незалежних. І, хто знає, коли який-небудь деспот...
Капітан Немо увірвав фразу загрозливим жестом. Потім, звертаючись до мене і ніби прашучи відключитися від похмурих думок, запитав:[118]
— Пане Аронаксе, чи відома вам глибина океану?
— Відомі результати вимірів, капітане!
— А які цифрові дані вимірів? При нагоді я міг би їх перевірити.
— Цифрові дані, наскільки я пам'ятаю, такі... — став пригадувати я. — Якщо не помиляюся, середня глибина в північній частині Атлантичного океану, відповідно до вимірів, сягає восьми тисяч двохсот метрів, а в Середземному морі двох тисяч п'ятисот метрів.
Найбільш вдалі виміри були зроблені в південній частині Атлантичного океану, приблизно на тридцять п'ятому градусі широти. Результати: дванадцять тисяч метрів, чотирнадцять тисяч дев'ятсот один метр і п'ятнадцять тисяч сто сорок дев'ять метрів. Коротше кажучи, якби дно світового океану було приведено до одного рівня, середня океанічна глибина дорівнювала б приблизно семи кілометрам.
— Чудово, пане професоре, — відповідав капітан Немо. — Сподіваюся надати вам більш точні дані. Що стосується середньої глибини цієї частини Тихого океану, то можу вам сказати, що вона не перевищує чотирьох тисяч метрів.
Сказавши це, капітан Немо попростував до люка і зійшов униз по залізній драбинці. Я пішов за ним. Гвинт майже в ту ж хвилину став обертатися, і лаг показав швидкість двадцять миль на годину.
Минали дні, за ними тижні, а капітан Немо не ощасливлював мене своїми відвідинами. Я зустрічався з ним дуже рідко. Помічник капітана щоранку якнайретельніше позначав на карті курс корабля, і я міг із точністю визначити місцезнаходження "Наути-луса".
Консель і Лепд спілкувалися зі мною годинами. Консель розповідав своєму другові про те, які чудеса довелось йому побачити під час нашої підводної прогулянки, і канадець шкодував, що не брав у ній участі. А я утішав його, запевняючи, що ще не раз випаде нагода відвідати океанічні ліси.
Майже щодня на кілька годин залізні стулки в салоні розсовувалися, і нам надавалося право проникати в таємниці підводного світу.
"Наутилус" тримав курс на південний схід і йшов на глибині ста — ста п'ятдесятьох метрів під рівнем океану. Але якось, із примхи капітана, судно занурилося в глибинні води на дві тисячі метрів. Стоградусний термометр показував 4,25° — температуру, начебто звичайну для цих глибин під усіма широтами. [119]
Двадцять шостого листопада, о третій годині ранку, "Наутилус" перетнув тропік Рака під 172° довготи. 27 листопада ми минали Сандвічеві острови, де 14 лютого 1779 року загинув знаменитий капітан Кук. Ми пройшли, отже, чотири тисячі вісімсот шістдесят льє від початку нашої подорожі. Уранці, вийшовши на палубу, я побачив за дві милі під вітром острів Гаваї, найбільший із семи островів, що утворюють Гавайський архіпелаг. Я бачив чітко оброблені поля, передгір'я і ланцюги гір уздовж узбережжя, вулкани, над якими панує Мауна-Кеа, що височить на п'ять тисяч метрів над рівнем моря. Сіті, з-поміж багатьох зразків фауни цих місць, виловили кілька екземплярів віялоподібної павопії, поліпа надзвичайно витонченої форми, типового мешканця цієї частини океану.
"Наутилус" як і дотепер тримав курс на південний схід. 1 грудня він перетнув екватор під 142° довготи, а 4 грудня, після швидкого переходу, не позначеного нічим примітним, ми підійшли до Мар-кізьких островів.
На відстані трьох миль від берега, під 8°57' південної широти і 139°32' західної довготи, вимальовувався пік Мартіп на Нукухіва, найбільшому з Маркізьких островів, що належать Франції. Я міг розгледіти лише обриси лісистих гір на обрії, оскільки капітан Немо не любив наближатися до землі. У цих водах потрапили в сіті чудові зразки риб: корифепи з лазурними плавцями і золотим хвостом, незрівнянні за ніжністю їхнього м'яса, коралові губані, майже без луски, але дуже смачні, коралові рибки-осторин-ки з кістяною щелепою, жовтуваті дрібні тунці, тасари, які на смак не поступаються макрелі, — риби, гідні почесного місця в пашім меню.
Проминувши ці чудесні острови під охороною французького флоту, "Наутилус" з 4 по 11 грудня пройшов близько двох тисяч миль.
Плавання ознаменувалося зустріччю з величезною кількістю кальмарів, цікавих молюсків, споріднених із каракатицею. Французькі рибалки називають їх "летючі волосатики". Кальмари належать до класу головоногих, підкласу двозябрових, до якого належать і каракатиці й аргонавт "паперовий ботик". Ці тварини уважно вивчалися давніми натуралістами і, займаючи почесне місце в метафорах античних ораторів, користувалися не меншим успіхом за. столом багатих громадян, так принаймні стверджує Атеней, давньогрецький лікар, попередник знаменитого Галеиа.