— Маєте рацію. У звичайному випадку не було б потреби завдавати собі клопоту з домашнім арештом. Та, можливо, Фукада зберігав якусь таємницю? Небезпечну для його опонентів у разі її оприлюднення. А тому конфлікт не скінчився тільки вигнанням Фукади. Як засновник комуни, він тривалий час виконував роль її фактичного керівника. Бачив на власні очі, що досі в ній відбувалося, надто багато знає. А крім того, був досить відомою колись у суспільстві людиною. Його ім'я. Тамоцу Фукада, тісно пов'язувалося з колишніми часами та й зараз подекуди зберігає свою харизматичність. Якби Фукада опинився поза "Сакіґакі", то його висловлення і дії хоч-не-хоч привернули б до себе людську увагу. А якщо так, то організація не могла так просто відпустити подружжя Фукада, навіть якби воно цього бажало.
— А тому ви хочете зрушити цю справу з мертвої точки, збудивши інтерес громадськості тим, що Epi-сан, дочка Тамоцу Фукади, сенсаційно дебютувала як письменниця, а її твір "Повітряна личинка" став бестселером.
— Сім років — досить тривалий період. Але за цей час мені нічого не вдалося з'ясувати. І якщо тепер не зважитися на рішучий крок, то загадка може залишитися нерозгаданою.
— Ви намагаєтеся виманити із хащі великого тигра за допомогою Epi-сан як приманки.
— Ніхто не знає, що з хащі вирине. Не обов'язково великий тигр.
— Але з ваших слів я здогадуюся: ви подумки не виключаєте, що до Фукади-сана застосовано насильство.
— Така можливість не виключена, — задумано відповів сенсей. — І ви, напевне, знаєте, що в замкнутому, однорідному колективі може статися багато чого.
Запала гнітюча мовчанка. Її перервала Фукаері.
— Бо прибули карлики, — сказала вона тихо.
Тенґо перевів погляд на неї. Її обличчя, як завжди, залишалося безвиразним.
— Прибули карлики, і тому всередині "Сакіґакі" щось стався? — запитав він.
Дівчина не відповіла. Тільки перебирала пальцями ґудзики на блузці.
Ніби перехопивши в неї слово, Ебісуно-сенсей сказав:
— Я не знаю, хто такі карлики, яких описала Ері. Зрештою, вона й сама не вміє пояснити словами, хто вони. А може, й не збирається пояснювати. Однак, можливо, карлики зіграли якусь роль тоді, коли сільськогосподарська комуна різко перетворилася на релігійну організацію.
— А може, щось схоже на карликів, — сказав Тенґо.
— Правду кажете, — погодився сенсей. — Я не знаю, хто до цього причетний — карлики чи щось схоже на них. Та мені принаймні здається, що, вивівши в "Повітряній личинці" карликів, Ері хоче сказати щось важливе.
Сенсей довго дивився на свої руки, а тоді підвів голову.
— Як ви знаєте, Джордж Орвелл у романі "1984" вивів диктатора під іменем Старший Брат. Ясна річ, в алегоричній формі він розповів про сталінізм. І відтоді слова "Старший Брат" стали функціонувати як суспільна метафора. В цьому велика заслуга Орвелла. Однак тепер, у 1984 році, вони стали дуже відомими й дуже розпізнаваними. Тож якби з'явився Старший Брат, то ми, показуючи на нього пальцем, казали б: "Обережно! Це — Старший Брат!" Іншими словами, в сучасному суспільстві Старший Брат більше не з'явиться. Замість нього на сцену вийшли карлики. Вам не здається, що це досить цікава аналогія?
Не відриваючи очей від Тенґо, сенсей ледь-ледь усміхнувся.
— Карлики — невидимі істоти. Ми навіть не знаємо, добрі вони чи погані. Але вони невпинно підкопують землю під нашими ногами. — Сенсей зробив коротку паузу. — Можливо, нам треба передусім дізнатися, хто такі карлики, щоб з'ясувати, що сталося з подружжям Фукада й також з Ері.
— Так що? Ви хочете виманити карликів? — запитав Тенґо.
— Та невже можна виманити істот, про яких невідомо, існують вони чи ні? — спитав сенсей, усе ще з усмішкою на губах. — Хіба ваш "великий тигр" не є реальнішим?
— У всякому разі, Epi-сан незмінно залишається приманкою.
— Е ні, слово "приманка" до неї не підходить. Краще назвати її центром буревію, навколо якого потім усе почне крутитися. Я цього сподіваюся.
Сенсей повільно крутнув пальцем у повітрі. І провадив далі:
— Ері перебуває в центрі цього буревію, але сама не рухається. Рухається все навколо неї.
Тенґо мовчки слухав.
— Якщо дозволите скористатися вашою небезпечною метафорою, то, можливо, не тільки Ері, але й ми всі станемо приманкою, — сказав сенсей і, примруживши очі, глянув на Тенґо. — Включно з вами.
— Мене попросили тільки переробити "Повітряну личинку". Так би мовити, відвели мені підсобну технічну роль. Так складалася справа, яку розпочав Комацу-сан.
— Справді.
— Але потроху все начебто змінилося, — сказав Тенґо. — тими словами, до первісного плану Комацу-сана ви внесли свої поправки?
— Та ні, я не збирався вносити жодних поправок. Комацу-сан мав свій намір, а я — свій. Але поки що обидва наші наміри збігаються.
— Обидва наміри, ніби осідлавши одного коня, успішно просунули план уперед, чи не так?
— Можливо.
— Двоє людей, що вирушили кожен у своєму напрямі, тимчасово їдуть разом на коні однією дорогою, а що буде потім — невідомо.
— Ви — письменник, а тому досить гарно висловилися.
Тенґо зітхнув.
— Я не думаю, що попереду надзвичайно світла перспектива. Та, в усякому разі, вороття, здається, вже нема.
— А якби й було, то навряд чи вдалося б повернутись на початкову позицію, — уточнив сенсей.
На цьому розмова скінчилася. Тенґо також не мав чого додати.
Ебісуно-сенсей встав першим. Сказав, що повинен зустрітися з кимось недалеко звідси в одній справі. Фукаері залишилася. Якийсь час Тенґо сидів навпроти неї й мовчав.
— Ти не голодна? — запитав він.
— Особливо ні, — відповіла вона.
Оскільки кав'ярня вже була переповнена, то вони обоє майже одночасно вийшли надвір. Якийсь час ішли без жодної мети вулицями Сіндзюку. Була вже майже шоста, і багато людей квапилося до станції. Місто тонуло в сонячному сяйві. Після підвальної кав'ярні воно здавалося навдивовижу штучним.
— Куди тепер поїдеш? — спитав Тенґо.
— Особливо нема куди, — відповіла Фукаері.
— Провести додому? — запитав він. — Тобто до квартири в Сінано? Ти сьогодні там зупинишся?
— Туди не поїду, — відповіла вона.
— Чому?
Фукаері не відповіла.
— Хочеш сказати, ніби тобі здається, що краще туди не їхати? — спитав Тенґо.