— А навіщо вам ця інформація? Може, хтось з ваших знайомих замішаний в історії із "Сакіґакі"?
Аомаме на мить завагалася, але врешті-решт вирішила чесно розповісти.
— Щось у такому роді. З приводу ґвалтування. На теперішньому етапі я ще не можу докладно сказати, але йдеться про насильство над дівчиною-підлітком. Я маю інформацію, що під прикриттям релігії чиниться організоване ґвалтування.
Аомаме відчула, що Аюмі злегка нахмурилася.
— Що, ґвалтування дівчат-підлітків? Це ж неприпустимо.
— Авжеж, неприпустимо, — погодилася Аомаме.
— Дівчат якого віку?
— Десятирічного або й меншого. Таких, які ще не мали першого місячного.
На тому кінці телефонної лінії на якийсь час Аюмі замовкла. Потім одноманітним голосом сказала:
— Зрозуміло. Коли так, то щось придумаю. Почекаєте два-три дні?
— Добре. Чекатиму дзвінка.
Після недовгої сякої-такої розмови Аюмі сказала:
— Ну, бувайте, пора знову на пост.
Поклавши слухавку, Аомаме якийсь час сиділа у кріслі для читання біля підвіконня й розглядала праву руку. Тонкі довгі пальці, коротко підстрижені нігті. Добре доглянуті, але не вкриті лаком. Дивлячись на нігті, вона гостро відчула, що її власне існування короткочасне й непевне. Навіть форму нігтів вона сама не визначала. "Хтось інший на свій розсуд це зробив, а я лише мовчки з цим погодилася. Власне, хто вирішив зробити мені нігті такої форми, не питаючи, подобаються вони мені чи ні".
Господиня з Адзабу недавно сказала Аомаме: "Ваші батьки були й залишаються досі палкими членами "Братства свідків". А якщо так, то вони й тепер так само віддаються поширенню їхньої віри. Аомаме мала старшого брата. Слухняного. Коли вона рішуче покинула рідний дім, він слухався батьківських настанов і жив, дотримуючись їхньої віри. Що він робить зараз? Однак Аомаме не хотіла нічого знати про свою родину. Для неї вони були частиною життя, що вже скінчилося. Зв'язок із ними остаточно порвався.
Тривалий час вона намагалася забути геть усе, що сталося до її десятирічного віку. "Моє життя насправді розпочалося з цього віку", — міркувала вона. Все, що було до того часу, здавалося чимось схожим на страшний сон. Спогадів про це вона намагалась позбутися. Однак, незважаючи на всі зусилля, у скрутну хвилину вона подумки верталася у світ цього страшного сну. Майже все, що вона мала, вросло в його темний ґрунт і немов черпало звідти поживу. "Хоч би як далеко я спробувала поїхати, врешті-решт доведеться повертатись", — думала Аомаме.
"Я мушу послати того "лідера" на той світ, — вирішила вона. — І заради себе".
Через три дні, увечері, зателефонувала Аюмі.
— З'ясувала кілька фактів, — повідомила вона.
— Щодо "Сакіґакі"?
— Так. Я довго роздумувала над цим і раптом згадала, що один колега, одночасно з яким я влаштувалася на роботу, має дядька в поліції префектури Яманасі, причому, здається, на досить високій посаді. Тож я звернулася з проханням до того колеги: мовляв, у моїх родичів сталася біда — їхня дитина вступила в цю секту. А тому я збираю відомості про "Сакіґакі". Мовляв, вибач, але я тебе дуже прошу допомогти. Отак я зуміла дещо з'ясувати.
— Щиро дякую, — сказала Аомаме.
— Так-от, колега зателефонував дядькові, розповів, у чому річ, а той порекомендував чоловіка, відповідального за розслідування секти "Сакіґакі". Таким чином я змогла безпосередньо, по телефону, зв'язатися з тим чоловіком.
— Чудово!
— Я мала з ним довгу розмову і дізналася багато чого про "Сакіґакі", та оскільки ви, напевне, знаєте усе, що друкували газети, то я розповім лише те, що зараз не всі знають. Гаразд?
— Гаразд.
— Передусім те, що "Сакіґакі" неодноразово ув'язувалася в юридичні спори. Стала об'єктом кількох цивільних позовів, здебільшого пов'язаних з придбанням земельних ділянок. Очевидно, ця секта має досить багато фінансів, бо скуповує поспіль усю навколишню землю. Адже у провінції вона дешева. Однак у багатьох випадках продаж відбувався примусово. Секта скуповує нерухомість під прикриттям фіктивної фірми — так, щоб не видавати себе з головою. Через це входить у конфлікт із землевласниками й органами місцевого самоврядування. Поводиться зовсім як спекулянт земельними ділянками. Однак тепер поліція перестала втручатися в цивільні позови. Із сектою має напружені стосунки, але на світло її не виводить. Можливо, секта має свою руку серед кримінальних елементів або політиків. Бо як тільки політики нишком подадуть знак, поліція тут же підставить плече. Якщо ж справа розбухне і дійде до прокуратури, то буде вже пізно.
— Виходить, і в економічній діяльності "Сакіґакі" не все так чисто, як здається.
— Прості члени секти цього не знають, але, судячи з реєстру оборудок з нерухомістю, про чисті руки в людей з керівництва, що розпоряджаються фінансовими ресурсами, не доводиться й говорити. М'яко кажучи, не віриться, що гроші використовуються для чистого духовного вдосконалення. А крім того, секта забезпечила себе також земельними ділянками та будівлями в центральній частині Токіо та Осаки. Усюди першокласними. В Сібуї, Аоямі, Сьото... Схоже, що в поле зору секти входить великомасштабне поширення своєї діяльності на всю країну. Звичайно, якщо вона не захоче переключитися на торгівлю нерухомістю...
— Навіщо релігійній організації, яка ставить собі за остаточну мету чисте, суворе духовне вдосконалення на лоні природи, просуватися в центр міста?
— Та й звідки, власне, береться стільки грошей? — засумнівалася Аюмі. — Адже самим вирощуванням і продажем редьки та моркви такої суми не розстараєшся.
— Секта домагається пожертв від своїх вірних.
— Можливо, але цього, гадаю, не досить. Напевне, звідкись надходить така купа грошей. Крім того, виявилася ще одна тривожна інформація. Мабуть, вона вас, Аомаме-сан, зацікавить. У секті разом з батьками живе багато дітей, які загалом відвідують місцеву школу, але чимало з них через певний час перестають у ній з'являтися. Початкова школа, у якій освіта обов'язкова, вимагає, щоб діти її відвідували, але в секті з цим не рахуються, а заявляють, що "серед дітей є такі, що не хочуть ходити до школи". Мовляв, таких дітей ми самі навчаємо, тож про їхню освіту нема чого турбуватися.