Коли вони спустилися сходами вниз, то зустріли там Кумі Адаті. Медсестри Тамури не було. Тенґо сів разом з Кумі Адаті й медсестрою Омурою за один стіл. Він з'їв трохи салату й варених овочів, а тоді взявся до супу з місо, цибулею та молюсками. Після того випив гарячого чаю.
— Коли відбудеться кремація? — спитала Кумі Адаті.
— Завтра пополудні, о першій, — відповів Тенґо. — Після неї, мабуть, вернуся до Токіо. Бо на мене чекає робота.
— Ще хтось, крім вас, буде на кремації?
— Ні, гадаю, не буде нікого. Лише я сам.
— А ви не заперечуєте, якщо я прийду? — спитала Кумі
Адаті.
— На кремацію мого батька? — здивувався Тенґо.
— Так. Правду кажучи, ваш батько мені дуже подобався.
Тенґо мимохіть поклав палички для їди на стіл і глянув на медсестру. Невже вона справді говорила про його батька?
— Наприклад, чим саме? — запитав він.
— Був чесним і не говорив нічого зайвого, — сказала вона. — У цьому був схожий на мого покійного батька.
— Гм, — промимрив Тенґо.
— Мій батько був рибалкою. Помер, коли ще не мав і п'ятдесяти.
— Загинув у морі?
— Ні. Помер від раку легенів. Забагато курив. Не знаю чому, але геть усі рибалки — затяті курці. З них дим постійно так і валить.
Тенґо задумався над почутим.
— Можливо, було б краще, якби й мій батько був рибалкою.
— Чому ви так думаєте?
— Чому? — перепитав Тенґо. — Просто так мені здалося. Що було б краще, якби він працював рибалкою, а не збирачем абонентної плати.
— Якби ваш батько був рибалкою, то ви це сприймали б з охотою?
— Гадаю, що принаймні багато чого в моєму житті склалося б простіше.
Тенґо уявив собі, як він, малий хлопець, зранку вихідного дня разом з батьком їде на рибальському човні. Різкий морський вітер з Тихого океану й бризки води б'ють йому в обличчя. Одноманітно гурчить дизельний мотор. Пахнуть рибальські сіті. Тяжка робота, сповнена небезпеки. Найменша помилка смертельна. Але порівняно із збиранням абонентної плати у мешканців Ітікави в такому випадку дні, напевне, були б природнішими й змістовнішими.
— Мабуть, збирання абонентної плати — страшенно важка робота, чи не так? — сказала медсестра Омура, вминаючи рибу, варену з овочами.
— Мабуть, — погодився Тенґо. Принаймні непосильною для нього.
— Однак ваш батько успішно з нею справлявся, правда? — сказала Кумі Адаті.
— Гадаю, досить успішно, — відповів Тенґо.
— І похвальні грамоти отримував, — сказала Кумі Адаті.
— Ой... — медсестра Омура раптом поклала палички для їди. — Я зовсім забула. Просто жах! І чого це я згадала про таку важливу річ лише тепер? Почекайте хвильку. Мушу обов'язково сьогодні щось вам передати.
Медсестра Омура витерла хустинкою губи й, залишивши їжу, поспішила з їдальні.
— Власне, що це за важлива річ? — задумано спитала Кумі Адаті.
Звичайно, Тенґо не здогадувався.
Очікуючи повернення медсестри Омури, він слухняно ніс до рота овочевий салат. В їдальні вечеряло ще небагато людей. За одним столом сиділо троє стариків, але всі вони мовчали. За іншим їв якусь страву й поважно читав розгорнену вечірню газету сивуватий чоловік у білому халаті.
Незабаром примчала медсестра Омура з паперовим пакетом у руці й добула з нього акуратно складену уніформу.
— Може, рік тому, коли Кавана-сан ще був при повній свідомості, я взяла її від нього на зберігання, — сказала ця дебела медсестра. — Він хотів, щоб його поклали в домовину в цій уніформі. Тому я віднесла її в хімчистку й посипала інсектицидами.
Це була добре знайома уніформа службовця "NHK", яку Тенґо ні з чим не переплутав би. Її штани були акуратно випрасувані. А сама вона відгонила гострим запахом інсектициду. На якийсь час Тенґо втратив дар мови.
— Кавана-сан сказав мені, що хоче, щоб його спалили в цій уніформі, — повідомила медсестра Омура й, знову акуратно склавши уніформу, запхала її в паперовий пакет. — А тому сьогодні я передаю її вам, Тенґо-сан. Принесіть її завтра до фірми ритуальних послуг і попросіть переодягти батька в неї.
— Але ж так робити не годиться. Уніформа надана корпорацією для тимчасового користування. Після виходу на пенсію її треба повернути "NHK", — невпевненим голосом заперечив Тенґо.
— Не переймайтеся, — сказала Кумі Адаті. — Якщо ми промовчимо, то ніхто про це не знатиме. Навіть якщо пропаде одна стара уніформа, "NHK", гадаю, не збідніє.
З цим погодилась і медсестра Омура.
— Кавана-сан понад тридцять років трудився на "NHK" — з ранку до вечора обходив квартири мешканців. Мабуть, часто потрапляв у халепу й виконував страшно велику норму. То хіба можна жаліти для нього однієї уніформи? Адже він користувався нею не для того, щоб чинити зло.
— Правду кажете. І я зберігаю матроску із середньої школи, — сказала Кумі Адаті.
— Уніформа службовця "NHK" і шкільна матроска — це зовсім різні речі, — втрутився Тенґо, але ніхто його не підтримав.
— І я засунула матроску в стінну шафу, — сказала медсестра Омура.
— Іноді одягаєш її і показуєшся чоловікові? В білих шкарпетках, — пожартувала Кумі Адаті.
— Це непогано, — сказала медсестра Омура із серйозним виразом обличчя, підперши щоку рукою. — Можливо, добре стимулює.
— У всякому разі, — звертаючись до Тенґо, сказала Кумі Адаті, щоб скінчити розмову про матроску, — Кавана-сан дав чітко зрозуміти, що хоче вмерти в уніформі "NHK". І ми повинні виконати таку його волю, правда?
Взявши паперовий пакет з батьковою уніформою, Тенґо вернувся в палату. Разом з ним прийшла Кумі Адаті й узялася стелити ліжко. Новим, із запахом крохмалю, простирадлом, новою ковдрою, новою підковдрою і новою подушкою. Після такої обнови батькове ліжко змінилося до невпізнання. Тенґо чомусь згадав густе волосся на лобку Кумі Адаті.
— Останнім часом ваш батько постійно перебував у коматозному стані, — розгладжуючи складки на простирадлі, сказала Кумі Адаті. — Та я думаю, що він не був зовсім непритомним.
— Чому ти так думаєш?
— Бо, здається, ваш батько іноді посилав комусь повідомлення.
Стоячи біля підвіконня й дивлячись надвір, Тенґо обернувся до медсестри.
— Повідомлення?
— Так, ваш батько часто постукував по краю ліжка. Його рука спадала вниз і вистукувала — тук-тук, тук-тук — щось схоже на азбуку Морзе.