— Можливо. Бо ніхто інший цього не зробив.
— Яка причина смерті? — спитав Тенґо.
— Я вам сама нічого не можу сказати. Але, здається, він не страждав. Обличчя було спокійнісіньким. Як би це сказати... складалося враження, ніби наприкінці осені в безвітряний день з дерева упав листок. Може, я погано висловилася?
— Ні, зовсім не погано, — відповів Тенґо. — По-моєму, добре.
— Сьогодні зможете до нас приїхати?
— Гадаю, що зможу. — З понеділка мали відновитися лекції в підготовчій школі, та якщо помер батько, то якось обійдеться без них. — Сяду на перший експрес. І десь о десятій прибуду.
— Була б вам дуже вдячна. Бо треба залагодити деякі справи.
— Справи? — запитав Тенґо. — Треба щось конкретно приготувати?
— Ви — єдина людина з родини Кавани-сана?
— Мабуть.
— У такому разі візьміть із собою власну печатку. Може, знадобиться. А посвідчення про правильність печатки маєте?
— Гідаю, що так.
— Про всяк випадок прихопіть і його. Нічого іншого, гадаю, не буде потрібно. Бо ваш батько сам, здається, усе приготував.
— Усе приготував?
— Ага. Коли ще був при повній свідомості, докладно розпорядився щодо витрат на похорон, щодо одягу й місця поховання. Був дуже завбачливою людиною. Так би мовити, практичною.
— Справді був таким, — підтвердив Тенґо й потер пальцем скроню.
— О сьомій ранку скінчиться моє чергування, і я піду додому спати. Натомість на роботу прийдуть Тамура-сан і Омура-сан і, гадаю, все вам докладно пояснять.
Тамура-сан — медсестра середнього віку в окулярах, Омура-сан — медсестра, яка застромляла кулькову ручку у волосся.
— Дякую за все, що ви зробили, — сказав Тенґо.
— Нема за що, — відповіла Кумі Адаті. А потім, ніби раптом щось пригадавши, додала: — Прийміть, будь ласка, від мене щире співчуття.
— Дякую, — сказав Тенґо.
Тенґо не міг більше спати, а тому скип'ятив води й випив приготованої кави. Завдяки цьому голова трохи прийшла до норми. Він відчув, що начебто голодний, а тому з'їв сандвіч з помідорами й сиром, що зберігалися в холодильнику. Але сандвіч майже не мав смаку — так буває, коли людина їсть у темряві. Потім Тенґо вийняв розклад руху поїздів і дізнався про час відходу експреса до Татеями. Хоча два дні тому, в суботу, повернувся з "Котячого міста", доводилось знову туди вертатися. Але цього разу не надовго — на один-два дні.
Коли годинник показав четверту, Тенґо помився і поголився. Щіткою намагався пригладити скуйовджену купу волосся, але, як завжди, це йому не зовсім добре вдавалося. Байдуже! Воно вдень уляжеться.
Батькова смерть його особливо не потрясла. З непритомним батьком він провів разом два тижні. Було видно, що сам батько сприймає своє наближення до смерті як доконаний факт. Подібні слова звучать дивно, але, здавалось, що після такого рішення він сам вимкнув рубильник життя й опинився в коматозному стані. Лікарі не могли визначити, що призвело до коми. А от Тенґо знав, що батько сам вирішив умерти. Або не захотів більше жити. Світло його свідомості погасло, всі відчуття замкнули свої двері й чекали настання нової пори року, як опалий листок, за словами Кумі Адаті.
Зі станції Тікури на таксі він прибув до приморської оздоровниці о десятій тридцять. Як і напередодні, в неділю, був спокійний зимовий день. Сонячне проміння щедро обдаровувало своїм теплом присохлу траву у дворі, а незнайомий строкатий кіт, гріючись на осонні, неквапливо й ретельно облизував свій хвіст. Медсестри Тамура й Омура зустріли Тенґо біля парадного входу. Кожна тихим голосом заспокоювала його, а він дякував за співчуття.
Батькові останки містилися в непримітній кімнатці непримітної частини оздоровниці. Медсестра Тамура провела туди за собою Тенґо. Світло люмінесцентної лампи під стелею робило білі стіни цієї кубічної кімнатки без вікон ще білішими. На невисокому, до пояса, комоді стояла скляна ваза з трьома білими хризантемами, можливо поставленими сьогодні вранці. Старий, припалий пилом круглий годинник на стіні показував точний час. І невідомо про що свідчив. Ніяких інших меблів і прикрас не було. Напевне, чимало старих людей так само пройшло через цю скромну кімнатку. Вони мовчки зайшли і мовчки вийшли. Хоча кімнатка виконувала цілком практичну роль, у ній витала по-своєму урочиста атмосфера з важливою інформацією.
Батькове обличчя нічим не відрізнялося від того, яким було за життя. Навіть погляд зблизька майже не давав підстав вважати, що батько мертвий. Його обличчя мало непоганий колір, а підборіддя й верхня губа були на диво гладкими — очевидно, хтось уміло їх поголив. Глибокий сон з утратою свідомості й смерть зараз між собою особливо не відрізнялися. Просто стали непотрібними живлення і виділення організму. Якщо організм залишити в такому стані, то через кілька днів почнеться його гниття. От у чому полягає велика відмінність між життям і смертю. Та, звісно, перед тим, як це станеться, останки спалять.
Прийшов давно знайомий лікар і, висловивши співчуття, розповів Тенґо історію батькової смерті. Пояснював докладно, люб'язно й довго, але, якщо казати коротко, то його розповідь зводилася до одного: "Причина смерті не зовсім зрозуміла". Незважаючи на численні аналізи, не вдалося встановити чогось конкретно поганого. Скоріше навпаки — їхні результати показували, що батько цілком здоровий. І тільки порушення функцій мозку викликали підозру. Однак чомусь, з незрозумілої причини, у певний момент батько впав у коматозний стан і функції йрго організму поволі, але невпинно, знижувалися, а непритомність не минала. І коли зниження функцій досягло такого рівня, що підтримувати життя далі стало важко, батько неминуче опинився у лабетах смерті. Все це було добре зрозумілим, але з погляду лікаря залишалося чимало проблем. Бо не вдавалося визначити причини смерті. Передусім її можна було пов'язувати із глибокою старістю, якби батько не мав тільки шістдесят п'ять років і не підпадав під визначення хвороби з такої причини. із* 387
— Як особистий батьків лікар я маю написати довідку про його смерть, — несміливо сказав згаданий лікар. — Збираюся сформулювати причину смерті такими словами: "Серцева недостатність, викликана тривалим коматозним станом". Ви не проти?