Вже бракне слів. Важка хода пера.
Рипить воно, немов правдавній спомин.
Але мені ще не прийшла пора
летіти в ірій над осіннім полем.
В саду душі іще не весь ренклод
упав в долоні стомленого листя,
і я ще прийду в світ його щедрот
із небуття п'янким дощем пречистим.
Та й відшукаю у пожежах днів
незнищеної пам'яті вустами
твої уста, щоб знову зазорів...