Вриваюся у безвість і лечу
Назустріч ночі і навстрічу болю,
Де німота свої сітки неволі
Розкинула, мов сріберну парчу.
Маркотно так. Але я не кричу.
Навіщо ж бо? Така вже примха долі.
Тут зайвий крик, як у чужій стодолі —
За скоєні провини я плачу.
Але чому, всемилостивий Боже,
Ти не поставиш Правду на сторожі
Між помислами й діями людей?
Тоді були...