Засипають землею байрак —
Дубняку і вільшини затіння.
І куріє суглинистий прах,
І повисла над яром шпаківня.
Та й вона вже ось-ось упаде
Під коток у жорству щебеневу.
І широка дорога пройде
Там, де стоячи вмерли дерева.
Я не проти прогресу.
Ні-ні.
Розумію масштаби й великість..
Прошу, часе, в моїй стороні
Збережи хоч яку-небудь дикість,