Був раз день, коли я, здавалося, оставила далеко за собою дантейські ворота пожеж, нічних перестрілів, страхіть з навислими на брови шоломами з заліза, чорного людського курива по полях, закиданих ватрами горіючих сіл... Під погідним дахом чужого неба заволоділо мною пристрасне бажання вийти кудись на шпиль скелі з дубовою гілкою у волоссі і замість молитви й дяки жбухнути у провалля каменюку...