Ти сидиш під білим древом,
Вітер сумно в полі виє,
Угорі німують хмари,
І туманом небо криє.
І вбачаєш гай і поле;
Помертвіло, все чорніє,
І в тобі зима й круг тебе,
І холодне серце ниє.
Коли се — летить на тебе
Біле клоччє... Ти сумуєш,
І на зимні завірюхи
Серце кволе вже готуєш.
То ж не сніг, не завірюха...
З ляком серденько радіє: