Колія летіла у світи. У кутику на лавці сидів мужик та плакав. Аби його ніхто не бачив, що плаче, то ховав голову у писану тайстру. Сльози падали, як дощ. Як раптовий, падали, що нараз пуститься, та й незабавки уймається.
Твердий такт залізниці гатив у мужицьку душу як молотом.
— Та ще снив ми си недавно. Десь я беру воду з керниці, а він десь на самім споді у такі подерті кожушині, що господ...