Колись таки житимуть люди щасливо,
Забудуть про сльози й плачі.
І дуже можливо,
Що діти, малі читачі,
У книжці старій випадково
Натраплять забуте слово
Й спитають учительку хором:
— Синьйоро!
А що воно за
с л ь о з а?
І як ото —
п л а к а т и? —
Учителька сивим волоссям трусне,
Всміхнеться до учнів крізь скельця пенсне...