Тільки подмуть повз нашу хату весняні вітри, тільки стежини в полях протряхнуть, вибираємося з татом до лісу.
Йдемо через поля, де озимина зелено тягнеться до сонечка, де чорно німує ще холодна рілля, де туман у вибалках гойдається й тане поволі, мов сніг.
За ріденькою лісосмугою нам треба братися вгору. Тут перепочиваємо, бо я трохи притомився. Та й чоботи заважкі — на них поналипали глевкі ...