Усе те сталося неждано-негадано й швидко так, що Петрик не встиг і кліпнути, як воно вже зробилося. Само зробилося. Бо Петрик, якщо поміркувати чесно, не хотів цього. Не хотів, але ж, коли по правді, то сам таки й винен. Треба зразу було спитати у діда: "Чи це не ви посіяли три карбованці?" — або: "Чого це ви, діду, грошиками смітите, хіба вже так запаніли?" Так ні ж, не спитав, а тепер суши ...