Як коли би голуб над його головою білі крила розхилив, як коли би з-поза білих крил синє небо прозирало...
Великий фотель тулив у собі старого пана. Голова його хиталася, як галузка від вітру,— раз по раз без упину. Губи все щось жували. Руки дрожали — не хотіли нічого держатися.
— Моці нема ні жодної... загрітку ніякого, студінь у кістках. Час вже, ой, ча-ас! Тіло землев пахне, до землі важи...