Шумить у серці вітер, кров огонь бурлить.
О, допекла вже бруків, мурів, цегли гидь!
На берег моря туга, в край землі жене,
де океан манить піснями хвиль мене.
Покину стукіт вулиць та піду, де пристань,
де линв протяжна пісня й щоглів має триста,
де кораблі, човни по хвилях бурних линуть.
Не стану, аж на них очима відпочину.
Почую вітру рев і мев почую крик,