У Вовчиному дворі під високою грушею стояли татові коні, Лиска й Гнідко. Опустивши голови в рептух, вони ліниво жували люцерну, а Вовка лежав на возі і дивився* на небо. Там на чисте блакитне плесо насувалася чорна хмара. Вона ворушилася, ніби велетенський слимак, і дедалі ставала темнішою. Видно, збирається на дощ, подумав Вовка. Бо й сонце припікає парко, аж загусає повітря.
"Та-та-та",— об...