Заглибина чужинецького підгір'я жевріла від пожовклих лип, мінилася солодким фіолетом туї, смарагдами дерлибану, зовсім наче золота церковна чаша, у яку з-за візантійських шиб глянуло сонце.
Віяло вже осінню. З промінними хвилями чергувалися невгамовні дощі. У пролісках гриби не давали себе настолочити: хрусталі леду в'їлися їм у серце.
Як зупинитися на цвинтарнім узбіччі присілка "Unsere Fra...