Я тільки раз його на сцені бачив —
Титана, що зламали вже літа,—
Та молодим в очах він вироста,
Бо я таким в душі його відзначив.
Він вийшов — сотні голубиних крил,
Зірвавшися, в повітрі заплескали.
Здавалося, і мертві стіни зали
Враз ожили, весняних повні сил.
І мовчки, ніби скеля над прибоєм,
Він на помості, мовчазний, стояв,—
І от прибій ущух, і...