Опускаюсь на дно
до літами похованих мрій,
там розсипав колись
я надій найкоштовніші перли.
Тільки Ти не втікай,
не щезай, не губись, а зорій
на вершині життя,
як на гострому шпилі Говерли.
Тільки ти оживай,
коли зір мій зайдеться більмом,
як загублю себе
в безкінечному маренні часу.
Перед нами іще
нерозгаданих таїн огром,