Мала Настка була вірної чутливої вдачі. Так і любила вона, наприм[ір], свою з ганчірок і вичесаного льону звиту ляльку, яку їй зробила її мати, мужичка Марфа, одної неділі пополудню, з такою ніжністю, наче була б вона сама доросла і пригортала живу, улюблену дитину до своєї груді.
— Ти потіхо — моя потіхо,— говорила вона звичайно, при тім поважно, і схилялася з любов'ю до неї.— Ти, моя пташко...