На місто стомлене здаля дихнула осінь:
Повітря в ніч пило міцную прохолоду,
А ранком – почепилась блідо-сиза вогкість
На будинки, мости, на води…
Там, десь за обрієм, вона спросоння дише.
Її – цю ніч поцілувало літо,
Прийшло, промовило: "Ще спиш?"
І нахилилося, в тумани оповите.
Спросоння кліпнула й зідхнула —
Приснились: золото і листя шелес...