Повість-химерія
Долорес:
— Яка ж то мрія?
Анна:
— Ет, так, химера!
Леся Українка
Мабуть, я тоді надто поспішав — летів стрімголов, як то чинять закохані, коли прислухаються до голосу не розуму, а серця, тож через поквап та хапанину й опинився того дня в наручниках — за спробу незаконного переходу кордону.
Одягнувши свою празникову червону, як жар, сорочку, що, на мою думку, так пасувала до че...