Навесні мама садила квіти.
Прогортала сапкою землю і кидала насіння. Таке дрібненьке, як мачинки.
Просила, щоб і я допомагав, але мені нецікаво. Це ж дівчача робота.
— Ти знаєш, як буде гарно, коли виростуть квіти,— переконувала мене мама.
Начеб я ото перечу. І що мені до тих квітів? Ростуть — хай собі ростуть. Я їм не заважаю, і вони мені не заважають. І полин росте, і спориш, будяки ростуть...