Як стискає, воскова інфанто,
Цей порфір твоє тіло нужденне.
Як застиг в етикеті побожнім
Погляд твій на Марії Австрійській,
Що, немов монумент із граніту,
У гранітнім сідлі заніміла
На холодному тлі Веласкеса.
Заломив гордий дон капелюха
Й важить оком-вогнем на Данаю,
А вона зашарілася млосно,
Тіціановим злотом наллята,
Й, обважні...