Пласка, як стіл,
на котрому лежить.
Ніщо під нею не здвигається
і виходу для себе не шукає.
Над нею – подих мій людський
не творить вихорів повітря,
її поверхню жодним чином
не тривожить.
Її низини, доли – завжди зелені,
височини, гори – жовті і брунатні,
а моря, океани – це приязна блакить
між берегів роздертих.
Усе тут маленьке, досту...