Калиноньку стяли. Плавний рівнесенький зріз…
Доля така — у смерек, у дубів, у беріз.
Чим дорожила — найшвидше крізь пальці стекло,
Йдеш, озираєшся: Господе, що то було?
Руки обмацують камбію темні шари —
Твірну матерію, що лиш на два кольори…
Як гуготіла, гіллям до сонця рвалась!
Не наліталася, не налюбилась, не набулась.
Тепле гладеньке кружальце. Листвяне см...