Ти, що був бійцем і сурмачем
Люду чистосердого свойого,
Рушив, опромінений плачем,
У далеку, у нічну дорогу.
Знаю, що немає вороття
З того шляху, благородний Янко,
Що не стрів на покоті життя
Ти нового, ярого світанку,
Знаю все, поете, і журюсь,
Як журився ти крізь гнів великий,
Що твою зелену Білорусь
Залили криваво-чорні ріки.
Але й інше зн...