Пам'яті Владислава Козаченка
Як згусток сонця, як озерний дух
Всміхається — іскристо і щасливо —
В приціл немилосердних завірюх.
Мій Господе, який же він красивий!
Як сяють очі – Господе, пробач,
Така весна квітує на світлині,
А в серці крик і погребальний плач:
Куди, синочку? Зупинись, дитино!
Із тих полів безжальної війн...