як довго ці дні переходять межу за межею,
і сліду не видно, і видива окрай душі.
за літери глею хіба відкотив лемеші
обранець примари, що сіється голос за нею:
за літепло Боже, – і горнеться в ґлоди туман.
якби на часинку – навзаєм – повірити ґлоду…
витримуєш знову долучену з лона природу,
плекаєш породу розкришених з каменя ран
і дивишся в очі – природжено, як чоловік.
ув сотні оч...