Пригальмуй, не спіши,
залиши ще хоч дрібку надії на завтра,
я так хочу з тобою
ізнову уранці побачити цей вертоград.
Стільки всякого в цьому житті
ми звертали з тобою на жарти —
хай тепер відпочине,
забудеться, врешті, відпустить
до завтра ця гра.
А весняного ранку
вертоград наш гілками магнолій
розквітлими стріне,
наче вперше в ж...