Чи, Сільвіє, спогадуєш ти ще
Своє життя погасле,
Коли краса сіяла
В твоїх очах, радіючих і бистрих,
I на пороги зрілості своєї
Обачно ти ступала?
Лунали у кімнатах
I по садах, тишинами пойнятих,
Твої пісні всякчасні,
Коли, при хатній ти роботі, пильна,
Сиділа — і раділа мрії власній
Про дні майбутні, золоті і щасні.
Так день минав...