"Ти плачеш, моя душко? Чей же не на мене?
Вшак знаєш, красавице, що люб́а — не воля.
Як я не винен тому, так і твоя доля
Не винна, що у мені серце ти студене".
"І чо ж ти мня не любиш, ти, козацький сине?
Ци моя, може, гадка также не соколя,
Або не кращий край тут, може, як Подоля,
Що твоє думне серце коло мого стине?"
"Утрися, моя рибко: далі сніг загине...