Немов так і бачу його: з буйним розвіяним волоссям, з лицем, палаючим гарячкою, з очима, вдивленими в тем-неє небо, серед бурі грізної, блискавок, громів, що кидають столітні дуби, мов слабу солому на землю, іде він самотний. І не перестрахає його шаління могутнього живла. Він і сам — як демон 1 шаліючої тієї стихії. Не знайде супокою і тому так невтомимо гонить по лісах, гаях і левадах довко...